У 2025 році Україна видобула приблизно 16,97 мільярда кубометрів природного газу. Це на 10,6 відсотка менше, ніж у 2024-му, коли показник перевищував 19 мільярдів. Падіння стало прямим наслідком масованих російських атак на видобувні майданчики та інфраструктуру, які в окремі місяці виводили з ладу до половини потужностей. Приватні компанії зуміли компенсувати частину втрат, наростивши видобуток на 14 відсотків, тоді як державний сектор зазнав сильнішого удару через жорстке регулювання.
Станом на липень 2026 року точні річні цифри ще не оприлюднені, проте тенденції вже вимальовуються чітко. Імпорт газу, який у 2025-му сягнув рекордних 6,47 мільярда кубометрів, навесні 2026-го обвалився в десятки разів — до кількох десятків мільйонів кубометрів на місяць у квітні. Це сигнал про відновлення внутрішнього балансу після ремонтів пошкоджених об’єктів та введення в експлуатацію нових свердловин. Споживання торік становило близько 21 мільярда кубометрів, тож власний видобуток усе ще відіграє вирішальну роль у забезпеченні тепла та промисловості.
Для звичайної родини ці цифри — не абстракція. Кожен мільярд кубометрів газу здатен забезпечити опалення сотень тисяч домівок упродовж зими. Коли видобуток падає, зростає потреба в імпорті, а отже — тиск на тарифи та державний бюджет. Енергетична безпека країни буквально вимірюється метрами пробурених свердловин і швидкістю відновлення після ударів.
Історичний шлях: від рекордів до стабілізації
У радянські часи Україна входила до числа найбільших газовидобувних регіонів Європи. Пік припав на 1975–1976 роки — майже 68 мільярдів кубометрів на рік. Тоді родовища тільки-но розкривали свій потенціал, а технології дозволяли швидко нарощувати обсяги. Після здобуття незалежності у 1991-му видобуток почав знижуватися: старі родовища виснажувалися, інвестиції скоротилися, а економічна криза 1990-х поставила галузь на межу виживання.
До 2010-х років показник стабілізувався в межах 18–21 мільярда кубометрів щорічно. Це вже не рекорди минулого, але достатньо, щоб покривати значну частину внутрішніх потреб. У 2021-му, останньому повному мирному році, видобуток сягнув 19,8 мільярда. Повномасштабне вторгнення 2022-го не зупинило роботу — навпаки, за наступні роки пробурили понад п’ятсот нових свердловин. Попри обстріли та логістичні труднощі, галузь демонструвала дивовижну живучість.
Хто видобуває газ: держава та приватний бізнес
Основний обсяг традиційно забезпечує державна компанія «Укргазвидобування», що входить до групи «Нафтогаз України». Вона оперує найбільшими родовищами Дніпровсько-Донецької западини. Поруч працює «Укрнафта» — частково державна, з власною історією та активами. Приватні гравці, серед яких помітні компанії на кшталт DTEK Oil&Gas та інші, зосереджені на ефективніших проєктах і швидше реагують на ринкові сигнали.
Різниця в умовах роботи разюча. Державні підприємства змушені продавати частину газу за адміністративно низькими цінами в рамках покладання спеціальних обов’язків (ПСО). Це обмежує прибуток і, відповідно, можливості інвестувати в буріння та модернізацію. Приватні компанії працюють за ринковими цінами, тому краще планують бюджети та швидше вводять нові потужності. Саме тому їхня частка у загальному видобутку неухильно зростає, навіть у воєнні роки.
Цифри 2025 року: падіння під ударами
2025-й став найскладнішим випробуванням для газовидобутку з початку повномасштабної війни. У лютому масована атака вивела з ладу майже половину добових обсягів. У жовтні удари повторилися — цього разу з новою інтенсивністю, зачепивши об’єкти, що забезпечували до 90 відсотків внутрішнього споживання. Загалом за рік втрати сягнули 10,6 відсотка порівняно з попереднім роком.
| Рік | Видобуток, млрд м³ | Зміна | Головний фактор |
|---|---|---|---|
| 2023 | близько 19 | стабільно | адаптація до воєнних умов |
| 2024 | понад 19 | зростання | нові свердловини та ремонт |
| 2025 | 16,97 | −10,6 % | російські ракетні та дронові атаки |
Дані базуються на оцінках Міністерства енергетики України та експертних розрахунках.
Приватний сектор у цих умовах показав справжню гнучкість. Додаткові 2,4 мільярда кубометрів понад план — це не просто цифри, а результат швидких рішень, нових технологій та ризикованих інвестицій навіть під час обстрілів. Державний же контур страждав сильніше через фінансові обмеження та адміністративний тиск.
Війна та відновлення: стійкість під вогнем
Кожен обстріл — це не лише зруйноване обладнання. Це зупинка свердловин, втрата тиску в пластах, необхідність термінового ремонту під загрозою нових ударів. У 2025-му атаки були особливо прицільними: пошкоджували компресорні станції, лінії електропередач до майданчиків, навіть житлові містечка працівників. Відновлення часто тривало тижнями, а в найгірші періоди — місяцями.
Попри все, галузь не зупинилася. З 2022 року пробурили сотні нових свердловин, зокрема високопродуктивні на вже відомих родовищах. Технології горизонтального буріння та гідророзриву пласта дозволили отримувати більше газу з меншої кількості майданчиків. Працівники — від буровиків до інженерів — продовжували працювати вахтами, іноді по кілька місяців без вихідних, знаючи, що від їхньої роботи залежить тепло в домівках мільйонів людей.
Імпорт, сховища та газовий баланс
Коли власного газу не вистачало, Україна різко збільшила імпорт. У 2025-му надійшло 6,47 мільярда кубометрів — найбільше за останні п’ять років. Газ надходив переважно з європейських напрямків через Польщу, Словаччину та Угорщину, а також у вигляді LNG. «Нафтогаз» забезпечив основну частку закупівель, залучаючи фінансування від міжнародних партнерів.
Україна володіє одними з найбільших підземних сховищ газу в Європі — понад 30 мільярдів кубометрів активного об’єму. Це стратегічний буфер: влітку закачуєш, узимку відбираєш. У 2025-му сховища стартували майже порожніми, тому імпорт став рятувальним колом. У 2026-му ситуація покращилася: ремонти тривають, а різке падіння імпорту навесні свідчить про те, що внутрішній видобуток уже частково відновився.
Географія та технології: де саме видобувають газ
Найбільші обсяги дає Дніпровсько-Донецька газоносна провінція — родовища Полтавщини, Харківщини та частково Донеччини. Тут глибокі пласти, високий тиск і складні геологічні умови, що вимагають сучасного обладнання. Прикарпаття — менші за обсягом, але з давньою історією видобутку та власними традиціями. Чорноморський шельф має значний потенціал, проте розробка ускладнена воєнними ризиками та високою вартістю морських платформ.
Сучасні технології змінюють гру. Горизонтальне буріння дозволяє однією свердловиною охопити значно більшу площу пласта. Гідророзрив збільшує проникність порід. Цифрові системи моніторингу дають змогу віддалено контролювати тиск і витрати, зменшуючи ризики для персоналу. Усе це працює навіть у прифронтових районах, де кожна нова свердловина — це ще й акт стійкості.
Економічний і соціальний вимір
Газовидобуток — це не лише цифри в балансі. Це тисячі робочих місць у регіонах, де промисловість часто зосереджена саме навколо енергетики. Це податки до місцевих бюджетів, які йдуть на школи, лікарні та дороги. Це зменшення залежності від імпорту і, відповідно, від зовнішніх політичних чинників.
Коли видобуток падає, зростає навантаження на бюджет: доводиться шукати гроші на закупівлю газу за кордоном. Коли зростає — з’являється більше ресурсу для субсидій та інвестицій у відновлювану енергетику. Приватний сектор тут виконує роль каталізатора: його успіхи показують, що ринкові механізми здатні працювати навіть у воєнний час.
Перспективи: що далі
Плани довоєнного періоду передбачали вихід на 23–25 мільярдів кубометрів на рік. Війна відсунула ці терміни, але не скасувала потенціал. Для повернення до зростання потрібні кілька умов: зменшення адміністративного тиску на державні компанії, прозорі аукціони на нові ділянки, доступ до дешевого фінансування та сучасних технологій. Приватний бізнес уже демонструє, як це працює — потрібно лише створити рівні правила гри для всіх.
У 2026-му ремонти пошкоджених об’єктів тривають, нові свердловини вводяться в експлуатацію, а імпортні потреби зменшуються. Це не означає, що всі проблеми зникли. Обстріли продовжуються, родовища виснажуються, а реформи рухаються нерівномірно. Проте кожен відновлений майданчик і кожна нова свердловина — це крок до того, щоб Україна знову могла розраховувати переважно на власний газ.
Енергетична незалежність — це марафон, а не спринт. І Україна вже довела, що вміє бігти навіть тоді, коли траса всипана уламками.
