Востаннє точну кількість дітей в Україні зафіксували 1 січня 2022 року — 7 348 531 особа віком до 18 років, або 17,9% від усього постійного населення країни. Повномасштабна війна зруйнувала цю статистику вже за кілька тижнів: мільйони родин виїхали за кордон, частина територій опинилася під окупацією, а народжуваність провалилася до історичного мінімуму. За даними ЮНІСЕФ, сьогодні на підконтрольній Україні території живе приблизно 5 мільйонів дітей, ще майже 1,8 мільйона перебувають за кордоном як біженці, а до 1,6 мільйона залишаються на окупованих землях.
Жодна з цих цифр не остаточна. Останній повний перепис населення Україна проводила у 2001 році, а Державна служба статистики відкрито визнає: нинішня чисельність жителів країни — це не факт, а обґрунтоване припущення, зібране з реєстрів, даних мобільних операторів і продовольчої статистики, бо класичний перепис під час бойових дій провести неможливо.
За цими сухими на перший погляд числами стоять цілком конкретні події: пологові зали, де щодня з’являється у два-три рази менше немовлят, ніж до 2022 року, школи, які перенесли класи під землю через обстріли, тисячі дітей, вивезених до Росії, і родини, розкидані по всій Європі. Кожен наступний розділ розкриває окрему частину цієї картини з конкретними цифрами станом на 2026 рік.
Скільки дітей налічувалось в Україні до повномасштабної війни
Станом на 1 січня 2022 року, за офіційними даними Державної служби статистики України, в країні проживало 7 348 531 дитина віком від народження до 18 років. Це становило 17,9% від загальної чисельності постійного населення, яка тоді сягала 40 997 698 осіб. Порівняно з 2021 роком дитяче населення вже скоротилося на 111,1 тисячі осіб, тобто на 1,5% — задовго до повномасштабного вторгнення.
Точна загальна чисельність населення України сьогодні — тема окремої суперечки серед аналітиків. Міжнародний валютний фонд оцінює її у 32,9 мільйона осіб на 2025 рік, тоді як дані ООН, на які спирається Ворлдометр, дають помітно вищу цифру — понад 36 мільйонів. Різниця пояснюється методологією: одні джерела рахують лише підконтрольну територію, інші додають окуповані регіони або повільніше коригують виїзд біженців. Ця сама невизначеність автоматично переноситься і на дитячу статистику: якщо не відомо, скільки в країні людей загалом, порахувати точну частку дітей серед них так само неможливо.
Це не випадковість. Україна старіла і втрачала населення ще з середини 1990-х: люди виїжджали на заробітки, народжуваність поступово знижувалась, а смертність залишалась високою. Але 24 лютого 2022 року процес, який тривав десятиліттями, стиснувся до кількох тижнів. За даними ЮНІСЕФ, лише за перші три місяці війни державні кордони перетнули понад 6,4 мільйона осіб, серед яких — майже дві третини всіх українських дітей: щосекунди країну залишала одна дитина.
Скільки дітей вимушено переселені сьогодні
Чотири роки по тому масштаб переміщення залишається вражаючим. За даними ЮНІСЕФ, оприлюдненими у лютому 2026 року, понад третину всіх українських дітей — 2 589 900 осіб — досі не живуть у власному домі. З них 791 тисяча залишаються внутрішньо переміщеними в межах України, а 1 798 900 живуть за кордоном як біженці.
Кожна третя українська дитина сьогодні — переселенка, і чим довше триває війна, тим менше шансів, що родина повернеться: за оцінками УВКБ ООН, у 2022 році додому приїхало 660 тисяч біженців, а у 2025-му — лише 98 тисяч.
| Категорія | Кількість дітей | Станом на |
|---|---|---|
| Внутрішньо переміщені в межах України | понад 791 000 | лютий 2026 |
| Біженці за кордоном | 1 798 900 | лютий 2026 |
| Усього переміщених дітей | 2 589 900 (понад третину) | лютий 2026 |
| На тимчасово окупованих територіях | до 1 600 000 | 2025 |
Джерела даних: ЮНІСЕФ, Міністерство закордонних справ України.
За даними УВКБ ООН, загальна кількість українських біженців у світі перевищує 6,78 мільйона осіб, з яких понад 6,2 мільйона перебувають у європейських країнах. Найбільше українських дітей-біженців прийняли Польща, Румунія та Німеччина. Значна частина цих родин уже облаштувалася на новому місці: діти пішли до місцевих шкіл, батьки знайшли роботу, а опитування Центру економічної стратегії показало, що повернутися планують лише 43% українських біженців загалом. Паралельно всередині країни триває менш помітна, але не менш болісна історія — переселення з прифронтових Харківщини, Донеччини та Херсонщини углиб країни, часто вже вдруге чи втретє за роки війни.
Народжуваність, яка провалилася нижче історичних мінімумів
Демографи називають те, що відбувається з народжуваністю в Україні, кризою, і цифри це підтверджують. Ще у 1991 році, в рік проголошення незалежності, у країні народилося понад 630 тисяч дітей. У 2001-му — вже вдвічі менше, 376,5 тисячі. Але справжній обвал стався після 2022 року.
| Рік | Кількість народжень | Зміна до попереднього року |
|---|---|---|
| 2021 | ≈ 271 000 | — |
| 2022 | ≈ 206 000 | −24% |
| 2023 | ≈ 187 400 | −9% |
| 2024 | ≈ 176 700 | −6% |
| 2025 | ≈ 168 800 | −4,5% |
Джерела даних: Міністерство юстиції України, Державна служба статистики.
Сумарний коефіцієнт народжуваності в Україні опустився нижче 1,0 — це найнижчий показник в Європі і один з найнижчих у світі, майже вдвічі менший за рівень простого відтворення населення (2,1).
Провідна українська демографиня Елла Лібанова називає ситуацію катастрофічною, наголошуючи, що жодна країна не може існувати без людей. Причин декілька, і вони тісно переплітаються між собою:
- Мобілізація і тривала розлука подружніх пар — сотні тисяч чоловіків роками не бачать своїх родин;
- Економічна нестабільність і невпевненість у завтрашньому дні, яка змушує відкладати рішення про дитину на невизначений термін;
- Масова еміграція жінок репродуктивного віку за кордон разом з дітьми;
- Перевантаженість медичної системи — зруйновані чи пошкоджені пологові відділення у прифронтових регіонах;
- Хронічний стрес і психологічна травма, які знижують фертильність навіть у пар, що залишаються в Україні.
Регіональна картина при цьому дуже нерівномірна. Київ і західні області, куди перемістилися сотні тисяч родин, тримають найвищі показники народжуваності в країні: лише столиця дає близько 11–12% усіх пологів. Натомість прифронтові Донеччина чи Харківщина фіксують падіння народжуваності на 40–60% через евакуацію та руйнування лікарень.
Діти на окупованих територіях і примусова депортація
Окрема, найважча частина статистики стосується дітей, які опинилися під окупацією. За даними заступниці міністра закордонних справ України Мар’яни Беци, станом на середину 2025 року на тимчасово окупованих територіях залишається до 1,6 мільйона українських дітей.
Українська сторона офіційно підтвердила примусову депортацію щонайменше 20 тисяч дітей до Росії та Білорусі, хоча омбудсмен Дмитро Лубінець неодноразово наголошував, що реальна цифра може бути значно більшою — підтвердити долю дитини, вивезеної углиб Росії без доступу до окупованих територій, украй складно.
Механізм у більшості задокументованих випадків подібний: дітей забирають з інтернатів і дитячих будинків, розлучають із родичами під час так званих фільтраційних заходів або вивозять під приводом оздоровчих таборів, звідки вони вже не повертаються. Міжнародний кримінальний суд визнав цю практику достатньо серйозною, щоб видати ордер на арешт президента Росії та російської уповноваженої з прав дитини. Попри це, повернути вдалося лише 1934 дитини станом на початок 2026 року — крапля в морі порівняно з масштабом проблеми. Кожна така історія займає місяці, а часом і роки складних міжнародних перемовин за посередництва Катару та інших країн-посередників.
Скільки дітей навчається у школах сьогодні
Шкільна статистика — один з небагатьох показників, які Міністерство освіти і науки оновлює регулярно, і тому вона дає, мабуть, найточніший знімок того, скільки дітей шкільного віку фактично залишається в країні. У 2021/2022 навчальному році, останньому мирному, українські школи налічували 4,19 мільйона учнів. У 2025/2026-му ця цифра впала до 3,5 мільйона — школи за чотири роки втратили майже 700 тисяч дітей.
До перших класів цього року зарахували близько 252 тисяч дітей, і це число щороку скорочується на 20–22% — прямий наслідок обвалу народжуваності 2022–2023 років, який щойно почав відображатися на шкільній лаві. Одночасно понад 300 тисяч українських школярів продовжують навчання дистанційно з-за кордону, а за оцінками ЮНЕСКО, загалом за межами України здобувають освіту близько 665 тисяч українських дітей — хоча ця цифра неповна, оскільки охоплює не всі країни ЄС.
Мережа шкіл також змінилася: замість 15 тисяч закладів у 2021 році сьогодні працює 12 487, здебільшого через закриття малокомплектних сільських шкіл і руйнування освітньої інфраструктури на сході й півдні. Понад 12,6 тисячі шкіл пропонують дистанційне навчання, а держава будує підземні школи-укриття у прифронтових громадах — лише цього року заплановано ще 47 таких об’єктів. Найбільше учнів і сьогодні залишається у Києві: 298,2 тисячі дітей, майже 8,5% усіх українських школярів, щодня приходять до столичних шкіл і садочків.
Втрати, сирітство і психологічні наслідки війни
Найважча частина статистики — та, що вимірює людські втрати. За верифікованими ООН даними, з лютого 2022 року щонайменше 745 дітей загинули та 2375 отримали поранення; за узагальненими оцінками ЮНІСЕФ, ця цифра вже перевищила 3200. Ідеться лише про підконтрольну Україні територію: діти в тимчасово окупованих регіонах залишаються практично недоступними для гуманітарних місій ООН, тож реальні втрати, найімовірніше, вищі за офіційно верифіковані. Причому 2025 рік виявився особливо кривавим: кількість підтверджених важких порушень прав дитини зросла на 27% порівняно з 2024-м, а в містах на кшталт Києва — після серії масованих ударів по енергетичній інфраструктурі — дитячі втрати зросли на 160%.
Війна залишає слід не лише через загибель чи поранення. Демографиня Елла Лібанова зазначає, що сьогодні в Україні близько 59 тисяч дітей живуть без біологічних батьків — переважно тому, що батьки загинули на фронті чи в тилу, і більшість цих дітей виховуються у прийомних сім’ях. Частка домогосподарств із дітьми, що живуть за межею бідності, зросла з 43% у 2021 році до 65% у 2023-му. За опитуванням ЮНІСЕФ, кожна п’ята дитина повідомила про втрату близької людини — родича чи друга, а ознаки затримки розвитку через хронічний стрес організація фіксує вже у до 86% дітей віком до шести років.
Що держава робить, аби змінити тренд
Українська влада намагається реагувати на демографічну кризу комплексно. З 1 січня 2026 року одноразову виплату при народженні дитини підвищили до 50 тисяч гривень, а щомісячну допомогу по догляду за дитиною до року — до 7 тисяч. У 2024 році Кабінет міністрів затвердив Стратегію демографічного розвитку, а Фонд ООН у галузі народонаселення (UNFPA) допомагає розробити перші після 2001 року офіційні оцінки чисельності населення — на основі даних реєстрів, мобільних операторів і споживання продуктів, оскільки класичний перепис поки неможливий.
Паралельно триває й інша, повільніша робота: повернення дітей, вивезених окупантами, підтримка родин біженців за кордоном через освітні хаби на кшталт EDUTech-лабораторій, створених у Молдові, та відбудова зруйнованих шкіл і пологових будинків у прифронтових регіонах. Демографи погоджуються: жодна з цих ініціатив не дасть швидкого результату, поки триває війна, — але саме зараз закладається те, скільки дітей і якою буде Україна за десять-двадцять років.
