Котін Петро Борисович: інженер-атомник, який пройшов шлях від оператора реактора до президента Енергоатому

Петро Борисович Котін — український інженер-атомник, фахівець із ядерної та радіаційної безпеки, який понад сорок років присвятив атомній енергетиці України. Народився 13 квітня 1961 року у Владимирі (тоді РРФСР), здобув освіту в Московському інженерно-фізичному інституті і всю професійну кар’єру пов’язав із Запорізькою АЕС та НАЕК «Енергоатом».

З 2020 по 2025 рік він очолював найбільшу енергогенеруючу компанію країни — спочатку як виконуючий обов’язки президента, потім як президент і врешті як в.о. голови правління. Під його керівництвом компанія працювала в умовах повномасштабної війни, окупації Запорізької АЕС і постійних атак на енергосистему. 21 серпня 2025 року Котін подав у відставку за власним бажанням.

Сьогодні його ім’я асоціюється і з професіоналізмом у сфері ядерної безпеки, і з низкою журналістських розслідувань щодо родини та тендерів. Ця стаття зібрала перевірені факти про життєвий шлях, досягнення і суперечливі моменти колишнього керівника українського атомного гіганта.

Ранні роки, освіта та перші кроки в атомній енергетиці

Петро Котін народився в місті Владимир, яке тоді входило до складу Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки. Дитинство і юність припали на період, коли атомна енергетика в СРСР вважалася вершиною науково-технічного прогресу. Після школи він обрав Московський інженерно-фізичний інститут — один із найсильніших вишів країни за спеціальністю «Атомні електростанції і установки». Диплом отримав у 1985 році.

Того ж року молодий інженер прибув на Запорізьку атомну електростанцію і став оператором реакторного цеху. Це був класичний шлях радянського атомника: починати з найнижчої оперативної посади і підніматися сходинками. На ЗАЕС він пройшов усі етапи оперативного керування — від оператора до керівних посад у цеху. Така школа давала не лише технічні знання, а й глибоке розуміння людського фактора, культури безпеки та відповідальності за кожне рішення.

У 1997 році Котін додатково здобув освіту в Дніпропетровському філіалі Національної академії державного управління при Президентові України та в Харківському інституті підвищення кваліфікації за спеціальністю «Економіка підприємства». У 2003 році закінчив Гуманітарний університет «Запорізький інститут державного та муніципального управління» за спеціальністю «Менеджмент організацій». Ця комбінація технічної і управлінської освіти стала фундаментом для подальшого кар’єрного зростання.

За моїм досвідом спостереження за кар’єрами атомників, саме ті, хто починав з операторської панелі, найкраще розуміють ризики і переваги великих рішень. Котін став одним із таких фахівців. Він не прийшов у галузь «зверху», а виріс у ній зсередини, що пізніше вплинуло на його стиль керівництва.

Кар’єра в центральному апараті Енергоатому та міжнародне визнання

У 2003 році Петра Котіна перевели до центральної дирекції ДП «НАЕК «Енергоатом» на посаду директора інженерно-технічного департаменту. З цього моменту його робота вийшла за межі однієї станції. Він очолював блок виробництва, займався міжнародними проєктами і став одним із ключових експертів компанії з питань експлуатаційної безпеки.

Особливе місце в біографії займає період 2014–2018 років. На запрошення Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) Котін брав участь у місіях OSART — перевірках експлуатаційної безпеки атомних станцій. Він працював на АЕС Пакш (Угорщина), Чашма (Пакистан), Гольфеш (Франція), Чорнавода (Румунія), Кршко (Словенія), Барака (ОАЕ) та Ловійса (Фінляндія). У більшості місій був провідним експертом або очолював напрямок «експлуатація».

Крім місій, він читав лекції для латиноамериканських операторів, проводив семінари з підготовки до OSART у Росії, Словаччині та інших країнах, виступав на конференціях МАГАТЕ у Відні. З 2017 по 2019 рік представляв Енергоатом у керівному комітеті європейської організації ENISS у Брюсселі. Також був співголовою комітету з співпраці з японською Toshiba і очолював стратегічний проєкт «Енергетичний міст Україна — ЄС».

У 2018–2019 роках Котін обіймав посаду директора з виробництва — заступника виконавчого директора з виробництва Енергоатому і очолював технічну комісію при тендерному комітеті. У цей період він отримав ліцензію Держатомрегулювання на виконання організаційно-розпорядчих функцій у сфері ядерної та радіаційної безпеки. Усе це свідчило про високий рівень довіри до його професійної компетенції.

Генеральний директор Запорізької АЕС і шлях до президентства

27 серпня 2019 року Петра Котіна призначили генеральним директором відокремленого підрозділу «Запорізька АЕС» — найбільшої атомної станції Європи. Він повернувся туди, звідки починав кар’єру тридцять чотири роки тому. На цій посаді він пропрацював менше року, але саме цей досвід став останнім кроком перед керівництвом усією компанією.

2 квітня 2020 року згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України Котін приступив до виконання обов’язків президента ДП «НАЕК «Енергоатом». Це був період пандемії COVID-19, коли компанія стикалася з новими логістичними і кадровими викликами. 31 травня 2022 року, вже після початку повномасштабного вторгнення Росії, Кабмін офіційно призначив його президентом компанії.

З 9 січня 2024 року, після корпоратизації Енергоатому і перетворення на акціонерне товариство, він став виконуючим обов’язки голови правління. На цій посаді залишався до 21 серпня 2025 року. Загалом він очолював компанію понад п’ять років — один із найдовших термінів у новітній історії українського атомного енергохолдингу.

Під його керівництвом компанія продовжувала експлуатувати 15 енергоблоків (13 типу ВВЕР-1000 і два ВВЕР-440) загальною потужністю 13 835 МВт. Навіть в умовах війни Енергоатом залишався основним виробником електроенергії в країні, забезпечуючи понад половину потреб.

Робота під час війни: окупація ЗАЕС і боротьба за енергетичну стабільність

Найскладніший період керівництва Котіна припав на 2022–2025 роки. У березні 2022 року російські війська окупували Запорізьку АЕС. Котін, який ще нещодавно був її генеральним директором, добре розумів усі ризики. Компанія організувала дистанційне управління персоналом станції, який залишався на окупованій території, і постійно інформувала міжнародну спільноту про стан безпеки.

У численних інтерв’ю Котін наголошував, що дії МАГАТЕ щодо деокупації ЗАЕС він оцінює як дуже стримані. Він відкрито говорив про відсутність механізмів примусу Росії до виконання резолюцій Ради керуючих МАГАТЕ. Водночас присутність експертів агентства на українських станціях він вважав позитивним фактором.

Паралельно Енергоатом під керівництвом Котіна активно працював над диверсифікацією ядерного палива. У вересні 2023 року на Рівненській АЕС уперше завантажили паливо Westinghouse для реакторів ВВЕР-440. Це був важливий крок відходу від російського постачальника ТВЕЛ. Також компанія готувала майданчики для будівництва нових блоків за технологією AP1000 на Хмельницькій АЕС і розглядала можливість відродження Чигиринської АЕС.

У першому півріччі 2025 року компанія показала прибуток близько 7 мільярдів гривень. Це відбувалося на тлі постійних обстрілів енергетичної інфраструктури і необхідності швидко відновлювати пошкоджені об’єкти. Котін неодноразово підкреслював важливість міжнародної співпраці з Westinghouse, Holtec та іншими партнерами.

Скандали, розслідування та відставка

Паралельно з професійними досягненнями навколо Петра Котіна виникали публічні скандали. У 2023 році журналісти проєкту «Схеми» повідомили, що 70-річна теща посадовця стала власницею елітного будинку під Києвом площею близько 288 квадратних метрів вартістю приблизно 7 мільйонів гривень. Офіційні доходи тещі не пояснювали можливість такої покупки. Котін заявляв, що кошти збиралися з різних джерел, включно із заощадженнями родичів і позиками під майбутній продаж майна на окупованих територіях.

У січні 2024 року Національне агентство з питань запобігання корупції розпочало моніторинг способу життя Котіна. Окремо журналісти писали про тендери компанії сина Іллі Котіна «Інкла-Київ», яка роками вигравала підряди Енергоатому на суму понад 1,3 мільярда гривень. Сам Ілля фігурував у кримінальних провадженнях.

21 серпня 2025 року наглядова рада АТ «НАЕК «Енергоатом» задовольнила заяву Петра Котіна про припинення повноважень в.о. голови правління. Рішення набуло чинності негайно. Тимчасово виконувати обов’язки було призначено генерального директора Рівненської АЕС Павла Ковтонюка. Пізніше ЗМІ повідомляли, що в день звільнення Котін отримав близько 4,6 мільйона гривень вихідної допомоги та додаткові виплати.

У 2026 році його прізвище згадувалося в контексті плівок НАБУ, пов’язаних із так званим «Міндічгейтом», хоча прямих обвинувачень щодо нього офіційно не висували. Після відставки Котін зареєстрував ФОП і, за деякими даними, тимчасово виїхав за межі України.

Спадщина та місце в історії української атомної енергетики

Петро Котін залишив після себе складну спадщину. З одного боку — професіонал, який у найважчі роки війни утримував атомну генерацію України на плаву, забезпечував перехід на американське паливо і зберігав міжнародні контакти. З іншого — посадовець, навколо якого виникали питання щодо прозорості доходів родини і тендерних процедур.

У нашій практиці аналізу керівників великих державних компаній видно, що в умовах війни і постійного тиску межа між необхідною концентрацією влади і ризиками неефективності стає дуже тонкою. Котін працював саме в таких умовах. Його досвід OSART і глибоке знання станцій дозволили компанії уникати найгірших сценаріїв на окупованій ЗАЕС і підтримувати роботу решти станцій.

Нагороди, які він отримав — нагрудні знаки «Почесний працівник атомної енергетики», «Відмінник атомної енергетики», відзнака «За вагомий внесок у розвиток атомної енергетики України» та відзнака за спорудження другого енергоблоку Хмельницької АЕС — відображають офіційне визнання його внеску. Водночас журналістські розслідування і рішення НАЗК показують, що суспільство очікує від керівників стратегічних підприємств вищої планки прозорості.

Станом на серпень 2026 року Петро Борисович Котін більше не обіймає керівних посад в Енергоатомі. Його кар’єра залишається прикладом класичного шляху радянсько-українського атомника, який зумів піднятися до вершини галузі в найскладніший для країни час. Для майбутніх поколінь інженерів і менеджерів атомної енергетики його біографія — це і підручник із професійного зростання, і застереження про ціну публічної відповідальності.