Розкажіть як вплинув карантин на роботу вашої організації? Як швидко ви змогли налагодити звичний ритм роботи? Чи багато активностей було скасовано/перенесено?
Частково ми було готові до такого розвитку події. На нас, звичайно, вплинула неможливість проводити масові заходи. Зникла підтримка громадськості, ми не можемо проводити вуличні акції протестів. Частина наших співробітників перейшли на дистанційний режим. Але з іншої сторони, люди стали звертатися до нас частіше, з’явилися нові цільові групи, з якими ми мало співпрацювали раніше – наприклад малий бізнес. Гостро постало питання утиску прав та доступу до гуманітарної допомоги. У нас з’явилася група волонтерів-юристів. Вони цілодобово відповідають на питання людей. Ми створили телеграм-канал, знову проводимо юридичні консультації по скайпу, що намагалися запровадити на постійній основі з 2014 року. У цілому 20% активностей ми перенесли на літо – тренінги, круглі столи. Зараз увага людей більше сконцентрована на їхніх особистих проблемах, аніж на проблемах суспільства.
Які інформаційні технології (програми, додатки) допомогли роботі вашої організації під час карантину? Які з них спростили процеси? Які навпаки? Які з програм/додатків ви будете використовувати і надалі? Які з них ви не використовували до карантину?
Zoom-конференції, почали знімати відеролики про права громадян, консультації перешли в онлайн формат.
Що, на вашу думку, стало найскладнішим для українських ГО?
Уся ситуація складна. У держави нема єдиної ої стратегії, як побороти пандемію, як проводити карантинні заходи. Люди стикаються з емоційним вигоранням і загостренням психологічних проблем. Малий бізнес знищується великим бізнесом, вийти на докарантинний рівень йому буде дуже складно. Нема стратегії по відновленню робочих місць, по медичній реформі.
Як швидко, на вашу думку, українські ГО змогли адаптуватись? І чи змогли взагалі?
Більшість з тих організацій, які ми знаємо, працюють достатньо довго і вже пережили багато криз, зокрема мають досвід 2013-2014 років, який і став у нагоді. Проблема полягає в незабезпеченості – немає інституційних грантів.
Які топ-три активності/ініціативи були на піку популярності під час карантину? Які з них залишаться після зняття обмежень?
Онлайн консультації, вебінари і допомога місцевим органам влади, представникам бізнес-кіл і всім, хто її потребує. Додалася уся аналітична робота, якої раніше не було.
Чи є активності ГО, які показали свою неефективність під час карантину?
У нас всі активності як працювали, так і продовжують працювати. Ми змогли все адаптувати. Але зараз, як ніколи, ГО необхідна інституційна підтримка – потрібно допомогти їм залишитися на плаву.
Які на вашу думку є три топ-виклики для громадянського суспільства в Україні після завершення карантину?
Ми не стільки боїмося епідемії, як її економічних наслідків. Ми зараз отримали деморалізоване суспільство, яке декілька місяців перебувала на карантині, має проблеми у сім’ях, з роботою, з виїздом за кордон. Ми маємо центральну владу, яка повністю відірвана від проблем на місцях. І у влади немає представників на місцях. Ще один момент – це питання реваншу. Зараз ми котимося до 2013 року, і це насторожує. Може статися так, що буде чергова політична криза. І тут ми можемо отримати реванш опозиційних сил.
Чи є активності ГО, які громадський сектор вже ніколи не буде використовувати?
Акції прямого впливу буде складно проводити. Виникне питання з тренінгами та семінарами, наскільки люди будуть боятися проводити спільні заходи та і брати в них участь.
Робота яких українських ГО стане найбільш затребуваною серед українців у найближчі півроку/рік?
Консультаційна допомога, усе, що пов’язано з економічною сферою. Частина активностей піде на спад, у людей будуть інші проблеми, люди будуть активно шукати роботу. Важливе питання – місцеві вибори у жовтні. Тут ГО можуть отримати підтримку кандидатів.
Чи може громадянське суспільство України запропонувати щось керівництву держави для мінімізації наслідків карантину? Що може/має зробити держава для громадського сектору?
Влада на місцях відчула слабкість центральної влади і намагається гальмувати будь-які реформи. Тут ГО матиме місце для втручання. Україна перетворюється на удільні князівства. Для центральної влади громадський сектор–це остання надія, завдяки ньому вони можуть здійснювати певні локальні реформи. Перешкодою для співпраці є недовіра. Рівень недовіри ГО до влади після звільнення багатьох активістів з державних посад зростає. Безкарність та напади на активістів залишається без відповіді.
Яким мають бути нові стандарти роботи українських ГО після карантину? Чи вплине це на співпрацю з владою, донорами, громадами?
ГО поставлені на рівень виживання. Залишиться ті, хто сильніше вмотивовані та можуть подолати кризу. Багато слабких ГО ми ризикуємо втратити.
