Скільки людей живе в Україні сьогодні, достеменно не знає майже ніхто. Останній повноцінний перепис населення провели ще 2001 року. Відтоді країна пережила трудову міграцію, анексію Криму, війну на Донбасі та повномасштабне вторгнення.
Держава має власну оцінку чисельності населення. За розрахунками Держстату спільно з Інститутом демографії та іншими установами, станом на 1 січня 2026 року дані готові, проте їх не оприлюднюють через чутливість інформації в умовах воєнного стану.
Міністр соціальної політики Денис Улютін назвав орієнтовну цифру: на підконтрольній території проживає від 22 до 25 мільйонів людей. Для порівняння, 1991 року населення становило близько 48 мільйонів, а напередодні повномасштабного вторгнення — близько 41 мільйона.
Країна без актуальних даних
Останній перепис відбувся 5 грудня 2001 року і зафіксував 48,46 мільйона мешканців. З того часу загальнонаціонального дослідження не проводили. Експерти наголошують, що без перепису державна політика спирається на припущення. Керівниця напряму «Демографія та міграція» в Інституті фронтиру Ольга Духніч вважає: «Перепис населення Україні потрібен і він вже перезрів. І чим раніше ми його проведемо, тим краще нам всім буде».
Перепис потрібен не лише для підрахунку людей. Він дає відповідь на питання про вікову структуру, рівень освіти, зайнятість та склад домогосподарств. Без цих даних складно планувати економічну, соціальну, освітню чи медичну політику.
Після 2022 року демографічний дисбаланс посилився. Економічно активне населення скоротилося до приблизно 12–14 мільйонів, тоді як кількість пенсіонерів залишилася на рівні 10,5–11 мільйонів. Співвідношення погіршилося до 1,1–1,3 працюючих на одного пенсіонера.
Чому українці не повертаються
За словами міністра закордонних справ Андрія Сибіги, за межами держави перебувають близько 8 мільйонів громадян. Президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойников наголошує, що ключовим фактором залишається безпека. «Саме закінчення війни та умови миру якраз і було тим важливим елементом, щоб люди почали приймати рішення залишатися назавжди або повертатися», — зазначив він.
Додаткові фактори — житло, робота та рівень доходів, а також загальна якість життя. Дослідження джерела показало, що 43% біженців планують повертатися, а 36% — ні.
Президент Світового Конґресу Українців Павло Ґрод підкреслив: «Майбутність Української держави залежить від тих мільйонів українців, які виїхали. Їх не можна називати людьми, які покинули чи зрадили країну. Навпаки — саме вони можуть стати найважливішим людським ресурсом для відбудови України після війни».
Демографи наголошують, що проблема низької народжуваності характерна не лише для України. У Японії коефіцієнт народжуваності 2024 року впав до 1,15 дитини на жінку, в Італії — до 1,18. Для простого відтворення населення цей показник має становити приблизно 2,1.
Демограф Олександр Гладун пояснює: «В цьому сенсі ми не унікальна країна. Весь світ буде жити в умовах скорочення чисельності населення». Демографічні процеси мають сильну інерцію і формуються десятиліттями. Тому рішення, які ухвалюють сьогодні, визначатимуть можливості країни на покоління вперед.
