Військове звання хорунжий завжди було більше, ніж просто щабель у табелі про ранги. Воно народжувалося з потреби мати людину, яка тримає стяг — видимий символ того, за що воюють і за що готові померти. У козацькому війську хорунжий не просто несував корогву. Він ставав живою ниткою, що з’єднувала рядових вояків із гетьманською булавною старшиною, а в найгарячіші миті бою — із самою ідеєю волі.
Сьогодні це звання не входить до офіційної системи Збройних сил України після реформи 2020 року, проте його дух відродився в новій формі — через «хорунжу службу» в окремих бригадах. Там воно знову виконує роль хранителя традицій, тільки тепер замість полотна корогви хорунжі несуть у серця бійців історичну пам’ять і розуміння, чому ця війна — продовження багатовікової боротьби.
Між цими двома епохами — козацькою Січчю та сучасними штурмовими підрозділами — пролягла складна, іноді драматична історія, сповнена героїзму, поразок і тихого відродження.
Походження назви та перші згадки
Слово «хорунжий» прийшло в українську мову з польської «chorąży», яке своєю чергою походить від «chorągiew» — хоругва, бойовий прапор. У латинській традиції аналогом виступав vexillifer — той, хто ніс vexillum. Вперше ранг хорунжого фіксують у військових реєстрах 1589 року. Тоді це була не просто посада, а відповідальність за життя і честь цілого підрозділу: втратити корогву в бою вважалося страшнішою ганьбою, ніж втратити зброю.
У середньовічній Польщі та Великому князівстві Литовському хорунжі виконували функції земських урядників і придворних церемоніймейстерів. Вони супроводжували монарха під час коронацій і важливих державних актів, тримаючи велику королівську хоругву. З часом посада стала титулярною, але військовий зміст зберігся. Коли українські землі увійшли до складу Речі Посполитої, козаки перейняли цей уряд і наповнили його власним змістом.
Хорунжий у Війську Запорозькому
На Запорозькій Січі хорунжий посідав чітке місце в ієрархії старшини. Існували генеральний хорунжий — член генеральної старшини, полкові хорунжі (іноді двоє на полк) та сотенні. Генеральний хорунжий опікувався головною корогвою війська, супроводжував гетьмана в походах і міг виконувати обов’язки наказного гетьмана. Полковий хорунжий відповідав за полковий прапор, музику та охорону старшини. Сотенний — за сотенний значок.
Обов’язки були не лише церемоніальними. Хорунжий вів «хорунжових» козаків — спеціальний загін для охорони полковника. Під час урочистостей він ніс малу корогву перед старшиною. У бою втрата стяга означала розпад підрозділу, тому хорунжого обирали з найсильніших і найвідданіших. Корогва для козака була святинею: на ній часто зображували архангела Михаїла, хрест чи покровительку полку. Двосторонні прапори з’явилися ближче до XVIII століття — кожен бік ніс свій символ.
Коли Російська імперія ліквідувала полковий устрій Гетьманщини та Слобідської України, козацькі хорунжі отримували чини за Табелем про ранги. Полкові хорунжі прирівнювалися до XII класу — поручника регулярної армії або губернського секретаря на цивільній службі. Це давало шлях до особистого, а до 1845 року — навіть спадкового дворянства. Багато хто з них продовжив службу в імперських гусарських чи козацьких полках уже з новими званнями.
Звання в добу Української революції 1917–1921 років
Після падіння імперії українські національні формування повернулися до власної рангової системи. У Легіоні Українських січових стрільців хорунжий став проміжним званням між підхорунжим та підпоручиком, еквівалентним австро-угорському фенриху. Знаки розрізнення — одна срібляста шестипроменева зірочка на петлиці з вузьким золотистим галуном.
В Армії Української Народної Республіки та Української Держави гетьмана Скоропадського хорунжий — перший обер-офіцерський чин, молодша старшина. Він відповідав підпоручнику або лейтенанту. Командував взводом або ескадроном. У різні періоди 1918–1920 років затверджувалися нові зразки знаків розрізнення: на петлицях з’являлися галунні смужки та зірочки, іноді чотирипроменеві. У Галицькій армії звання зберігало подібний статус і відповідало сучасному молодшому лейтенанту.
У повстанській боротьбі УПА традиція частково збереглася, хоча система звань була менш формалізованою. Хорунжий залишався молодшим командиром, відповідальним за тактику малого підрозділу та зв’язок зі старшиною.
Знаки розрізнення хорунжого: еволюція форми та символіки
Зовнішній вигляд погонів і петлиць хорунжого змінювався залежно від епохи та формації. У козацький період головним символом був сам прапор, а не металеві відзнаки. У XVIII столітті в російських козацьких військах з’явилися стандартні імперські погони з відповідними нашивками.
У добу УНР та Гетьманату знаки стали більш уніфікованими. Згідно з наказами 1918–1920 років хорунжий носив на петлиці вузький золотий галун і одну зірочку (шість або чотири промені залежно від дати наказу). У проєкті 2016 року, який намагалися впровадити в сучасних ЗСУ, передбачалася одна чотирипроменева зірочка на погонах, а звання мало стати найнижчим офіцерським рангом OF(D) за стандартами НАТО. Проєкт не отримав повної підтримки парламенту через перехідний період реформи.
Ось як виглядає порівняння основних періодів:
| Період | Еквівалент у сучасній системі | Основні обов’язки | Знаки розрізнення |
|---|---|---|---|
| Козацька Січ XVII–XVIII ст. | Молодший офіцер / сержантський склад | Охорона та несення корогви, охорона старшини, участь у раді | Корогва та значок як головний символ |
| Армія УНР та Гетьманат 1918–1920 | Молодший лейтенант | Командування взводом, підтримка дисципліни | Вузький галун + одна зірочка на петлиці |
| Українські січові стрільці | Молодший лейтенант | Командування підрозділом, зв’язок зі старшиною | Одна срібляста зірочка + вузький галун |
| Сучасна «Служба хорунжого» (окремі бригади) | Додаткова роль (офіцер/сержант) | Ідеологічна та моральна підтримка, освіта, збереження традицій | Без офіційних погонів, використовують шеврони бригади |
Ці відзнаки ніколи не були просто прикрасою. Вони нагадували воїну, що він — частина ланцюга, який тягнеться від козацьких полків через УНР до сьогоднішніх бригад.
Хорунжий у повстанській армії та традиціях еміграції
У лавах УПА хорунжий часто ставав командиром чоти або сотні в рейдових групах. Тут звання втратило частину формалізму, але зберегло сутність: людина, яка тримає «духовний прапор» підрозділу. Після поразки визвольних змагань багато хорунжих опинилися в еміграції. Там вони підтримували традиції в українських громадах, вишкільних таборах та ветеранських організаціях. Звання стало символом неперервності боротьби.
Спроби інтеграції у сучасні Збройні сили України
У 2016 році Міністерство оборони підготувало проєкт, за яким звання хорунжого мало замінити молодшого лейтенанта в сухопутних військах та Повітряних силах. Передбачалася одна чотирипроменева зірочка на погонах. Ідея спиралася на бажання повернути національну термінологію та історичну спадкоємність. Однак парламентський комітет не підтримав проєкт через складнощі перехідного періоду та необхідність узгодження з НАТО-стандартами. Після реформи 2020 року прапорщиків перевели в сержантський склад, а молодший лейтенант залишився найнижчим офіцерським званням.
Офіційного звання хорунжого в ЗСУ немає. Натомість у низці бригад — переважно тих, що мають глибоке коріння в добровольчих формуваннях 2014–2015 років, — виникла альтернативна структура.
«Служба хорунжого» як новітнє втілення давньої традиції
У 2015 році перша хорунжа служба з’явилася в полку «Азов». Сьогодні вона діє в 1-му корпусі НГУ «Азов», 3-й окремій штурмовій бригаді, 2-му корпусі «Хартія», а з 2026 року — у 7-му корпусі ДШВ. Це не штатна посада в загальноармійному розумінні, а внутрішня ініціатива підрозділів. Хорунжі — це підготовлені військовослужбовці (часто з гуманітарною освітою), які на добровільних засадах або в межах структур РОС та ППП займаються морально-психологічною підтримкою, ідеологічним вишколом та збереженням традицій.
Вони проводять лекції з історії, пояснюють причини війни через призму 1917–1921 та 1940-х років, організовують церемонії вшанування полеглих, допомагають новобранцям адаптуватися, працюють з родинами. У 3-й штурмовій бригаді служба офіційно оформлена з 2024 року (неофіційно — з 2023-го). Очолює її лейтенант Марина Мірзаєва з позивним «Мамайка». У «Хартії» напрямок розвиває капітан Сергій Семенченко. Лідери підкреслюють: хорунжий — це «вчена людина», яка вміє простими словами донести складні історичні паралелі та підтримати бойовий дух у найважчі моменти.
Обов’язки та роль хорунжих у бойових підрозділах сьогодні
Сучасний хорунжий не носить корогву в буквальному сенсі. Його «стяг» — це знання та цінності. Він супроводжує підрозділи під час ротацій, допомагає психологам, бере участь у цивільно-військовому співробітництві, організовує заходи для дітей у прифронтових школах. Деякі хорунжі самі мають бойовий досвід і поранення, тому їхні слова сприймаються особливо щиро.
Виклики очевидні: брак фахівців-істориків через мобілізаційні обмеження, необхідність постійно адаптувати методи під реалії затяжної війни, протидія російській пропаганді. Проте саме в таких умовах служба показує свою цінність — вона допомагає бійцям бачити себе не просто «гвинтиками» механізму, а продовжувачами давньої традиції.
Відомі постаті та живі приклади
Історія знає багатьох хорунжих, чиї імена стали символами. У козацькі часи — це полкові та генеральні хорунжі, чиї рішення впливали на долю полків. У добу УНР — молоді офіцери, які піднімали взводи в атаку під синьо-жовтим стягом. У сучасності — це «Доцент» (Владислав Дутчак), «Мамайка», «Студент» (Олег Репан) та десятки інших, хто щодня тримає «духовний прапор» своїх бригад.
Дехто з військових обирає позивний «Хорунжий» свідомо — як нагадування про спадкоємність. Артилерист майор Костянтин Римаренко з таким позивним пройшов шлях від строковика 2012 року до командира батареї, беручи участь у боях з 2014-го. Для нього звання — не просто історія, а особистий орієнтир.
Військове звання хорунжий продовжує жити. Воно змінило форму, але не втратило суті: бути тим, хто тримає стяг, коли навколо дим і невизначеність. У козацькому таборі це був прапор на держаку. Сьогодні — це знання, пам’ять і внутрішня стійкість, які хорунжі передають новому поколінню захисників. Традиція не зникла. Вона просто набула нового звучання в умовах, коли Україна знову захищає своє право на власний шлях.
