Одного лютневого ранку 2026 року військові територіального центру комплектування та соціальної підтримки разом із поліцейськими патрулювали вулиці в центральному місті України. Вони зупинили перехожого для перевірки документів. Чоловік почав тікати. Коли поліціянти та співробітники ТЦК намагалися наздогнати втікача, той відстрілювався.
«Спершу чоловік вистрілив у мій бік, а потім у поліцейського. Дивом ніхто не постраждав. Поліція швидко його затримала. Звісно, він виявився порушником військового обліку. Досудове розслідування вже завершено. Зараз справу розглядає суд», — на умовах анонімності розповідає постраждалий військовий.
Він півтора року служить у ТЦК. Потрапив туди одразу після мобілізації через обмеження за станом здоров’я. За період роботи в територіальному центрі комплектування військовий помітив тривожну тенденцію: випадки агресії з боку громадян до груп оповіщення перетворюються на «щоденне явище».
Упродовж лютого 2022 — квітня 2026 років зафіксували 619 нападів на представників ТЦК. Троє військових загинули. Ще кілька років тому ніхто й подумати не міг про такий рівень протистояння між цивільними й військовослужбовцями територіальних центрів комплектування.
Щоб з’ясувати, чому змінювалося ставлення цивільних до мобілізації й територіальних центрів комплектування від початку повномасштабної війни до сьогодні, ми поспілкувалися з керівницею аналітичного напряму благодійного фонду «Повернись живим» Ярославою Братусь, виконавчим директором Київського міжнародного соціологічного інституту Антоном Грушецьким, чинними й колишніми представниками вищого командування армії, військовими ТЦК. Визначили чотири основні етапи цих змін.
Перший етап: армія добровольців
Період: початок 2022-го — середина 2023-го.
Позиція влади: «Проблем із мобілізацією немає» (ексміністр оборони Олексій Резніков, 25 липня 2022 року). «Достатня кількість людей, які потрібні ЗСУ, набирається. Я можу сказати, що біля військкоматів стоять черги» (колишній секретар РНБО Олексій Данілов, 30 січня 2023-го).
Володимир Зеленський підписав указ щодо проведення загальної мобілізації в Україні 24 лютого 2022 року. На початку повномасштабного вторгнення РФ взагалі не було проблем із комплектуванням армії.
«Це був шок! ТЦК працювали в три зміни. Люди навіть хабарі пропонували, щоб їх взяли у військо. Але тоді комісари були прискіпливі: не всіх брали. Наприклад, людям із хронічними хворобами одразу відмовляли», — пригадує один із представників команди колишнього головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного.
В перші місяці повномасштабної війни вдалося збільшити чисельність Збройних сил приблизно до 700 тисяч бійців. На початку лютого 2022-го в ЗСУ служили орієнтовно 260 тисяч військових.
Військові ТЦК перевиконували мобілізаційні плани, тому відправляли багатьох добровольців додому зі словами «ми вам передзвонимо за потреби» або «не з’являйтеся до досягнення призовного віку». Особливо наполегливі зрештою добивалися оформлення у військо.
Дехто захищав державу в статусі «піратів». «Був хаос. Частина добровольців пробули на фронті під час гострої фази бойових дій, особливо в районі Київщини, потім хтось із них офіційно долучився до армії, а дехто повернувся додому. Другі, як правило, мобілізувалися вже після отримання повістки», — каже керівниця аналітичного напряму благодійного фонду «Повернись живим» Ярослава Братусь.
Далеко не всі, хто в лютому — березні 2022 року стояв у чергах біля територіальних центрів комплектування і отримував відмови, згодом приєдналися до війська. Наприклад, співрозмовник Олександр оббивав пороги ТЦК майже 6 місяців. На той момент хлопцеві було 25 років, а призовний вік в Україні починався з 27-ми. Військові 5 разів відмовляли йому в мобілізації — запрошували прийти за 2 роки. Олександр наївно вірив, що війна закінчиться значно швидше. Спікери від влади регулярно продукували «позитивні» новини на кшталт «війна закінчиться через 2–3 тижні» чи «за 5–6 місяців будемо в Криму». Олександр вирішив будувати цивільне життя — знайшов роботу з бронюванням і одружився. Нині він і не думає про мобілізацію.
Влітку 2022-го на сайті президента з’явилася перша петиція про заборону видачі повісток на вулицях, блокпостах та заправках. Але відкритої конфронтації між військовими ТЦК і цивільними тоді не було.
На думку виконавчого директора Київського міжнародного інституту соціології Антона Грушецького, громадяни «спокійніше ставилися до мобілізації», бо сподівалися, що з такою кількістю добровольців «до них черга не дійде».
«В 2022–2023 роках існував певний романтизм від очікування швидкого завершення війни. Тоді відбулись успішні операції на Харківщині, Херсонщині. Люди були на позитиві. А далі стало відомо про корупційні скандали в обороні, перші невдачі на фронті. Цивільні почали гостріше реагувати на несправедливість. Рівень недовіри цивільних до ТЦК почав зростати», — пояснює Грушецький.
Другий етап: мобілізація за повістками та напруга
Період: друга половина 2023-го — початок 2024-го року.
Позиція влади: «Військові запропонували мобілізувати додаткових 450–500 тисяч людей. Мені потрібно більше аргументів, аби підтримати цей напрямок» (президент Зеленський, 19 грудня 2023 року). «Мені потрібні люди, мені потрібні боєприпаси, мені потрібна зброя, щоб продовжувати ведення бойових дій» (колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, 26 грудня 2023-го).
Перша мобілізаційна криза виникла влітку 2023-го. Найанонсованішою і найочікуванішою подією того року був Запорізький контрнаступ. Українські військові мали здійснити швидкий прорив і звільнити частину окупованої області в напрямку Токмака — Мелітополя. Однак реалізувати задум не вдалося.
Під час контрнаступу українські підрозділи зазнали серйозних втрат. Резерви вичерпувалися. Необхідно було негайно нарощувати темпи мобілізації. Але розчаровані невдалою операцією цивільні не поспішали добровільно долучатися до війська. Дехто мобілізувався, коли отримував повістки, а хтось почав переховуватися від ТЦК.
«Що нам показало літо 2023 року? Людей, які хочуть воювати за Україну, майже не залишилося. Фактично 90% резервістів, яких ми почали призивати за повістками, не хотіли воювати, зокрема й через корупцію в ТЦК», — на умовах анонімності розповідає високопоставлений співрозмовник у Силах оборони, ознайомлений із перебігом мобілізації в Україні.
Через гучні корупційні скандали в ТЦК Рада нацбезпеки і оборони 11 серпня 2023-го вирішила звільнити всіх обласних військкомів. Незадовго до ухвалення цього рішення з’явилося розслідування «Батальйон Іспанія», в якому показали майно родини колишнього начальника Одеського обласного ТЦК Євгена Борисова в Іспанії. Нерухомість та автівки сім’я військкома купила за мільйони доларів уже під час великої війни. Слідчі Державного бюро розслідувань передали справу Борисова до суду в березні 2025-го. Вироку немає досі.
У серпні розпочалося «велике перезавантаження» територіальних центрів комплектування: усіх тодішніх начальників розігнали, натомість призначили бойових офіцерів після поранень. Колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний не підтримував рішення РНБО. Він заявляв, що незадоволений роботою новопризначених керівників ТЦК. Мовляв, попередники були професіоналами з профільною освітою.
Поки новачки розбиралися, як функціонують територіальні центри комплектування, мобілізаційні показники стрімко зменшувалися. Між цивільними громадянами та військовими ТЦК ставало дедалі більше конфліктів. У соцмережах і медіа почала з’являтися інформація про порушення прав громадян під час мобілізації.
«Піхотинець ніколи не зрозуміє ухилянта, а ухилянт — піхотинця», — коротко і влучно описав суть цих непорозумінь співрозмовник серед військовослужбовців ТЦК. Він розпочав службу в територіальному центрі комплектування на заході України восени 2023-го, бо не зміг повернутися на бойову посаду після важкого поранення, що отримав під час бойових дій на Донеччині.
Наприкінці 2023-го — на початку 2024-го в Україні був критично низький рівень мобілізації. Щоб розв’язати проблему, військові й урядовці розробляли новий план щодо проведення мобілізації. Тоді представники командування пропонували Зеленському мобілізувати ще зо 500 тисяч новобранців. Президенту бракувало аргументів. Не в останню чергу через нелюбов до непопулярних рішень, які б’ють по рейтингу.
«Треба було формувати резерви. Неможливо виграти війну, якщо весь час із коліс поповнювати втрати мобілізованими. Партнери були готові допомогти з підготовкою більшості цих бійців. Але Зеленський вирішив, що 500 тисяч мобілізованих нам не треба. Заявив про це на пресконференції», — обурюється співрозмовник, який брав участь у розробці мобілізаційного плану.
Саме після тієї заяви топові посадовці й військове керівництво почали публічно перекладати одне на одного відповідальність за нову мобілізаційну політику. Президент переводив стрілки на військове керівництво. Тодішній головком Валерій Залужний — на Міноборони. Ексміністр оборони Рустем Умєров намагався розділити відповідальність за написання законопроєкта з усім урядом. Голосувати за напрацьований документ довелося Раді.
Уже наприкінці 2023 року орієнтовно 60–70% українців не довіряли територіальним центрам комплектування. Відтоді й донині антирейтинг ТЦК тримається плюс-мінус на одному рівні, розповідає виконавчий директор КМІС.
«В українців з’явилося відчуття невизначеності. Стало очевидно, що війна завершиться невідомо коли. Значить, черга мобілізуватися може дійти і до тебе. Це, звісно, почало тиснути на багатьох цивільних», — зазначає Антон Грушецький.
Якраз у той час у публічній площині з’явився наратив «воювати будуть усі». Найчастіше цю фразу повторювали медійні військові.
Далі ситуація загострювалася. У 2024 році слово «бусифікація» стало головним. Цивільні надіслали уповноваженому з прав людини понад 3,3 тисячі звернень щодо порушення їхніх прав під час мобілізації — у 6 разів більше, ніж за попередні 2 роки. Станом на вересень 2024-го дії ТЦК зовсім не схвалювали 36% українців, скоріше не схвалювали — 25%. Лише 6% респондентів цілком позитивно оцінювали діяльність територіальних центрів комплектування.
«Багато громадян вважали, що Україна може обійтися без примусової мобілізації, якщо буде достатньо добровольців. Головне — їх змотивувати», — каже виконавчий директор КМІС. Коли соціологи уточнювали: «Якщо існуватимуть ризики обвалу фронту і будуть потрібні люди?», — приблизно половина українців відповідали, що мобілізація потрібна. Але десь 20% все одно стверджували, що має існувати лише добровільний рекрутинг. На пряме запитання всім дорослим громадянам, чи готові ви в разі потреби взяти зброю до рук для захисту держави, близько половини відповідали «так». Водночас 30–35% — «ні».
Соціолог пояснює: «Довіра до ТЦК скоріше відображає довіру до процесів, які відбуваються в державі, а не до мобілізації. Люди незадоволені корупцією, неефективністю. Значною мірою, звісно, незадоволені тим, що черга мобілізуватися спочатку дійшла до них, а не до дітей депутатів. Але вголос переважно говорять про корупцію й неефективність».
З 2025 року напади цивільних на військових ТЦК стали регулярними. Від початку 2025-го до середини 2026-го зафіксували 167 нападів на військових у зоні відповідальності оперативного командування «Північ». За всі попередні роки повномасштабки таких ситуацій було всього три. В 2025-му співробітника одного з ТЦК вбили під час виконання службових обов’язків. За аналогічний період цивільні нападали на військових Волинського обласного територіального центру комплектування 93 рази. У 2022–2024 роках зафіксували лише 5 випадків.
«Ми працюємо разом із поліцією. Маємо право затримувати порушників. Але дуже часто в таких випадках з’являються «Робін Гуди», переважно жіночої статі, які в неймовірно агресивній формі починають відбивати військовозобов’язаних. До них підключаються інші «небайдужі». Вони не розбираються, які причини затримання порушника, а спускають собак, б’ють вікна у службових автівках», — розповідає військовий про свій досвід роботи в групах оповіщення.
Він наголошує, що в більшості випадків цивільні першими проявляють агресію щодо військових. «Майже ніхто не каже: «Ок, я порушив правила військового обліку, підлягаю призову. Відвезіть мене в ТЦК». Зазвичай одразу втікають або нападають. Зараз дуже небезпечно працювати на вулицях».
Керівниця аналітичного напряму фонду «Повернись живим» вважає, що в 2025-му в суспільстві закріпився наратив: «ТЦК — вороги суспільства, які порушують права цивільних». Саме тоді в соцмережах з’явилося багато телеграм-каналів про «ТЦКашників-людоловів». У них часто поширювали одні й ті самі відео, де військові територіальних центрів комплектування застосовують силу до громадян.
«Суспільний образ ненависті формувався з різних боків. Якраз із 2025-го самі військовослужбовці почали клеїти на свої машини наліпки «Не ТЦК» й відверто критикувати співробітників територіальних центрів комплектування», — додає Ярослава Братусь.
Чи могла Україна уникнути бодай однієї з описаних стадій у процесі мобілізації? Найімовірніше, ні. «Не пройти всі ці чотири етапи в умовах затяжної війни, коли ресурси вичерпуються, а інтенсивність бойових дій не зменшується, нереально», — вважає аналітикиня Братусь.
Чи могли ці етапи розвиватися за менш негативним сценарієм? Можливо. Але зараз набагато важливіше питання: чи військово-політичне керівництво реально змінюватиме підходи до мобілізації, чи й далі не помічатиме слона в кімнаті?
Команда колишнього міністра оборони працювала над реформою територіальних центрів комплектування. Але представити фінальні напрацювання суспільству так і не встигла. Реформувати ТЦК й перезапустити мобілізацію передоручили виконувачу обов’язків міністра оборони Євгенію Хмарі та новопризначеному головкому Михайлу Драпатому.
Перший етап — «чистки» в ТЦК. Наприкінці липня Державне бюро розслідувань спільно з Генштабом розпочали спецоперацію «Чесний призов». ДБР розслідує незаконне втручання до реєстру військовозобов’язаних «Оберіг», фіктивні бронювання, сприяння ухиленню від служби, штучне завищення показників роботи, насильство щодо цивільних. Співробітники Бюро провели 61 обшук та повідомили про підозри 15 посадовцям ТЦК із багатьох областей України. Спецоперація триває.
Але очевидно, що розв’язати всі проблеми в мобілізації лише кадровими змінами в ТЦК неможливо. Найрадикальніші пропозиції озвучували військові ТЦК: блокувати рахунки і позбавляти ухилянтів права керувати автівками, щоб вони добровільно-примусово оновлювали дані. Більшість зі співрозмовників схиляються до думки, що варто почати з перегляду системи бронювання. Адже і цивільні, і військові вважають її несправедливою. Ще один аспект, з яким погоджуються всі — влада нарешті має забезпечити невідворотність покарання. Як для тих, хто ухиляється від служби і нападає на військових ТЦК, так і для тих, хто перевищує свої повноваження під час мобілізації цивільних.
Ангеліна Страшкулич
