«Ми маємо оголосити війну насильству та ненависті. Бандити та антисоціальні елементи, які набралися зухвалості завдяки політичним покровителям, не можуть почуватися безкарними», – заявив прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск на урядовому засіданні 28 липня.
Масштаб і зухвалість нападів на українців у Польщі досягли такого рівня, що уряд більше не може їх ігнорувати. Водночас заклики щодо неприпустимості таких дій мають внутрішнє підґрунтя. Тема стала ще одним фронтом політичної боротьби між урядовою коаліцією на чолі з Туском і правою коаліцією, а також президентом Каролем Навроцьким. Прем’єр не втрачає нагоди звинуватити правих у підбурюванні цих нападів.
Зокрема, він закликав президента Навроцького звернути увагу на діяльність радикальних угруповань, що атакують українців, «перервавши своє мовчання щодо цього». Однак включення питання атак у польську політичну боротьбу навряд чи допоможе розв’язати проблему.
Як зароджувалося насильство
«Табір „Об’єднаної правиці“ випустив цього джина з пляшки, і ми бачимо дуже жорсткі наслідки на вулицях. Це просто варварські дії з боку політиків. Але ми боротимемося з цим з усією безкомпромісністю», – стверджує речник уряду Польщі Адам Шлапка.
Такі звинувачення мають підстави. Жоден із мейнстримних польських політиків особисто не схвалював хвилю ксенофобії. Проте численні заяви політиків правого табору, включно з президентом Навроцьким, про невдячність українців, «українізацію Польщі» та необхідність спрощення депортації іноземців створили тло ненависті.
Ці настрої посилилися після перемоги Кароля Навроцького на президентських виборах, а також навесні, коли в партії «Право і справедливість» вирішили висунути кандидатом у прем’єри Пшемислава Чарнека. Такий фон зняв захисні бар’єри з польських радикалів. Атаки на українців фактично легалізували.
Нинішня хвиля нападів відбулася на тлі погіршення відносин між Варшавою та Києвом. Його спричинило рішення президента Володимира Зеленського надати одній із військових частин почесне найменування героїв УПА. Є підстави вважати, що саме ця криза призвела до нового спалаху насильства.
Апогеєм стало жорстоке побиття української пари у Вроцлаві. Градус напруги досяг рівня, коли заяви політиків уже не зупиняють нові напади. Хоча є надія, що показове покарання нападників охолодить найгарячіші голови.
Нинішня ситуація показує, наскільки цинічно польські політики всіх таборів використовують тему нападів на українців. Попри правильні заяви, Дональд Туск і його політична сила раніше також використовували втому поляків від українських біженців. Достатньо згадати жорсткі рішення уряду про депортацію українців у ситуаціях, коли можна було обмежитися штрафом.
У випадках масового обурення поляків – як із червоно-чорним прапором на концерті на варшавському стадіоні чи з проїздом українського блогера на заповідну територію озера Морське око – уряд Туска діяв показово жорстко. Так він намагався здобути політичні бали на антиукраїнських настроях частини суспільства. Ініціативу обмежити соціальні виплати українським біженцям першим озвучив кандидат у президенти від партії Туска Рафал Тшасковський.
Тож провина польських правих у нинішній хвилі нападів безперечна. Проте їхні опоненти також часто діяли не найкращим чином.
Ризики залишаються
Попри заклики чинної коаліції, ані президент Навроцький, ані «ПіС» не засудили напади на українців. Президент поклав відповідальність за суспільний спокій на уряд. У «ПіС» прагнуть зосередитися на злочинах, вчинених українцями в Польщі. Це тривожний сигнал. Він свідчить, що польські радикали не зупинять нападів.
Навіть за таких розкладів нинішня ситуація є кроком уперед порівняно з минулим роком. Тоді всі провідні партії Польщі гралися з антиукраїнськими настроями виборців. Зараз «українське питання» стає водорозділом між коаліцією та опозицією.
Залишається важливе запитання: до якої міри нинішня влада Польщі готова боротися з нападами? Заяви влади дають підстави для оптимізму. Нападників оперативно затримують і судять. Проте цих кроків уже недостатньо, щоб загнати джина ненависті назад до пляшки. Потрібне щонайменше покарання для політиків, які підбурюють антиукраїнські настрої.
Чи йдеться про це в Польщі? На перший погляд, так. Депутата від «ПіС» Пшемислава Чарнека комісія Сейму з етики покарала доганою за антиукраїнські заяви. Проте таке покарання явно недостатнє, щоб змусити замовкнути політиків-українофобів.
Ключова проблема в іншому. В антиукраїнській риториці вправляються всі опозиційні праві партії Польщі. Це не лише «Право і справедливість», а й «Конфедерація» та «Конфедерація польської корони» Гжегожа Брауна. Остання не лише озвучує антиукраїнські та антиєвропейські тези. Вона напряму просуває наративи Кремля, вимагаючи повної заборони військової підтримки України та зняття санкцій з РФ.
Винятком може стати новий політичний проєкт експрем’єра Матеуша Моравецького. Проте ця партія ще створюється, а її ідеологія не до кінця сформована.
Попри те, що антиукраїнські тези озвучують усі праві опозиційні сили, увага спікерів чинної коаліції зосереджена насамперед на «Праві і справедливості» та президенті Навроцькому. Поза критикою уряду опинилася «Конфедерація», чия позиція не менш ворожа до України. Така вибірковість має пояснення. Альянс із «Конфедерацією» наразі виглядає єдиним шансом для партії Туска «Громадянська коаліція» зберегти владу після парламентських виборів 2027 року.
Такий варіант для Києва може виявитися не меншим, а можливо, ще більшим ризиком, ніж права коаліція за участю «ПіС» і обох «Конфедерацій». За таких обставин заяви чинного уряду на підтримку українських біженців виглядають як ситуативна позиція – бажання скористатися слабкостями головного політичного опонента. Відповідно, немає гарантій, що в партії Туска вкотре не скоригують позицію щодо українців, якщо це буде вигідно. Наприклад, у разі формування коаліції з «Конфедерацією».
Попри всі ризики, нинішня реакція польської влади та суспільства на масові атаки проти українців дає підстави для обережного оптимізму. Антиукраїнська хвиля налякала багатьох поляків. Вперше за довгі часи чути голоси противників розпалювання антиукраїнських настроїв. Це матиме вплив на політиків.
У «Громадянській платформі» та інших партіях провладної коаліції є чимало проукраїнських політиків. Вони вимагатимуть послідовнішого курсу уряду. Не все втрачено і в правій опозиції. Проукраїнські діячі були і в «ПіС», хоча чимала їх частина пішла в новий політичний проєкт Матеуша Моравецького. Це дає підстави очікувати, що нова польська права партія не матиме такого антиукраїнського курсу. Якщо така політика матиме попит серед виборців, «Праву і справедливості» доведеться коригувати свій курс. Тоді відверто антиукраїнська риторика залишиться тільки у радикалів.
