Рибчинський Євген Юрійович постає як постать, у якій органічно поєдналися глибока поетична чутливість, мелодійний дар і непохитна громадянська позиція. Народжений 21 грудня 1969 року в Києві, він виріс у родині, де творчість була не просто професією, а способом життя: батько Юрій Рибчинський — легендарний поет, драматург і один із засновників української естрадної пісні, мати — тренерка з художньої гімнастики. Цей спадок став і натхненням, і викликом, який Євген перетворив на власний шлях, повний самостійних звершень.
Його пісні — «Чортополох», «Просто Тая», «Цей дощ надовго», «Не питай мене чому», «Буде так» для Таїсії Повалій, «Бал Розлучення сердець» для Софії Ротару, «Ти моя» для Олександра Пономарьова та багато інших — стали саундтреком цілої епохи, торкаючись сердець мільйонів. Як народний депутат VIII скликання по 211 округу Києва, він опікувався ветеранами та учасниками бойових дій, а після завершення мандата продовжив підтримувати захисників концертами й благодійністю. Сьогодні, попри особисті випробування, він активно творить, випускає нові сингли й передає свій досвід новому поколінню виконавців.
Дві поетичні збірки — «Я — дзеркало» (2014) та «На жовто-блакитній землі» (2019) — розкривають його як тонкого спостерігача сучасності, а благодійні акції, зокрема збір коштів на дрони для ЗСУ у 2023 році, демонструють, що для нього культура й захист Батьківщини нероздільні.
Ранні роки та родинний спадок
Київ кінця 1960-х зустрів маленького Євгена атмосферою творчості та дисципліни. Батько, Юрій Євгенович, уже тоді формував обличчя української пісні, а мати прищеплювала любов до краси й гармонії через спорт. Хлопець рано почав писати вірші — у 12 років, а пісні — з 15. Цей ранній старт став основою для майбутнього.
Родинне середовище навчило його цінувати слово й мелодію як інструменти впливу. Водночас Євген відчував потребу довести власну самостійність. В інтерв’ю він згадував, що часто ображався, коли успіхи приписували лише «синові великого батька». Ця внутрішня конкуренція стала потужною рушійною силою: він прагнув створювати те, що змусить навіть авторитетного батька замислитися.
Закінчивши факультет журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка у 1991 році, а пізніше — програму Open University, він володів українською, російською та англійською. Ці навички відкрили двері в медіа та бізнес ще під час навчання.
Журналістський шлях і перші кроки в медіа
На третьому курсі університету Євген почав працювати на Держтелерадіо України. Спочатку — у програмі «Бліц» радіостанції «Молода Гвардія», потім — на УР-2 «Промінь» у першому комерційному радіо-шоу «Пан або пропав». Саме там народився продюсерський досвід: він вчився створювати контент, який тримає увагу аудиторії, поєднувати слово з музикою та емоцією.
Цей період заклав фундамент для майбутніх проєктів. Журналістська загартованість допомогла йому бачити тенденції, розуміти запити публіки й швидко реагувати на зміни в суспільстві. Ранні роки в ефірі навчили його не просто говорити, а вести розмову так, щоб вона залишалася в пам’яті.
Бізнес-імперія та медійні проєкти
У 23 роки, у 1992-му, Євген заснував компанію MB Advertising Group. Вона займалася маркетингом, виробництвом і розміщенням реклами для великих брендів — Oriflame, MTI, Vodafone Україна та інших. Це був час становлення українського бізнесу, і його проєкт став одним із успішних прикладів.
Наступного року разом із Володимиром Бебешком він відкрив студію звукозапису «Музична біржа» — одну з провідних в Україні 1990-х. У 1997-му з’явився проєкт «Наше радіо», а в 1999-му — «Радіо Ностальгія» (позивний «Радіо Ностальжі»). За рік станція посіла перше місце в рейтингах Києва. У 2003 році він став співзасновником видавництва «Вавілон», яке випускало популярні журнали «L’Officiel Україна» та «Єва». У 2010 році «Єва» принесла йому премію «Видавець року».
Ці проєкти не просто приносили прибуток — вони формували культурне середовище, підтримували українську мову в медіа та створювали майданчики для молодих талантів. Бізнес для нього завжди був інструментом впливу, а не самоціллю.
| Рік | Проєкт | Значення |
|---|---|---|
| 1992 | MB Advertising Group | Реклама для міжнародних брендів, старт підприємницької діяльності |
| 1993 | Студія «Музична біржа» | Провідна студія звукозапису 1990-х, платформа для артистів |
| 1999 | Радіо Ностальгія | Перше місце в рейтингах Києва, ностальгійний формат |
| 2003 | Видавництво «Вавілон» («Єва») | Премія «Видавець року» 2010, популяризація жіночих медіа |
Ці ініціативи показують, як Рибчинський поєднував комерційний успіх із культурною місією. Багато проєктів пережили економічні кризи завдяки чіткому баченню та відданості якості.
Творчість: поезія та пісні, що стали частиною національної пам’яті
Найбільшу популярність принесла пісенна творчість. Євген Рибчинський — автор слів і музики для багатьох зірок. «Чортополох» Таїсії Повалій став гімном стійкості, «Цей дощ надовго» — пронизливою баладою про почуття, «Не питай мене чому» — ніжним визнанням. Для Софії Ротару він написав «Бал Розлучення сердець», для Олександра Пономарьова — «Ти моя», для EL Кравчука — «Нічий» та «Війна завжди війна».
Його власні пісні — «Того, хто не здався, не перемогти», «Не журись, не сумуй», «Наливай, козаче», «Києве мій», «З нуля» — виконує він сам. У 2026 році вийшли нові сингли «Береги» (українськомовна версія батькового хіта), «Ти красива така», «Сенс». Він переклав і заспівав «Береги», надавши композиції особистого, глибоко емоційного звучання.
У 2025–2026 роках Рибчинський став продюсером молодої співачки Христини Охітви. Він передав їй репертуар, який раніше виконувала Таїсія Повалій, і вважає, що з цими піснями можна успішно виступати ще 50 років. Це приклад того, як досвід передається новому поколінню, зберігаючи живу традицію української естради.
Поетичні збірки доповнюють картину. «Я — дзеркало» та «На жовто-блакитній землі» — це роздуми про ідентичність, любов до землі та внутрішню силу. Його поезія не декларативна — вона інтимна й водночас універсальна.
Політична арена та громадська позиція
Революція Гідності 2014 року стала поворотним моментом. Рибчинський, учасник Помаранчевої революції та Євромайдану, балотувався й переміг на 211-му окрузі (Голосіївський район Києва) від Блоку Петра Порошенка. У Верховній Раді VIII скликання (2014–2019) він обіймав посаду заступника голови Комітету у справах ветеранів, учасників бойових дій, АТО та людей з інвалідністю. Працював у міжфракційному об’єднанні «Атлантичний рух», підтримував курс на НАТО.
У 2015 році балотувався на посаду Київського міського голови. Пізніше входив до різних депутатських груп, у 2019 році намагався потрапити до парламенту IX скликання. У 2018 році потрапив під російські санкції — визнання його проукраїнської позиції з боку агресора.
Громадська діяльність почалася раніше: у 1996 році акція «Дорога до Храму» зібрала понад 200 тисяч доларів на добудову Успенського собору. Сьогодні він організовує концерти для воїнів ЗСУ на фронтових напрямках і благодійні події, зокрема авторський вечір у 2023 році, кошти з якого пішли на дрони.
Випробування часом: здоров’я, війна та нові обрії
Повномасштабна війна та особисті виклики стали серйозним тестом. З 2015 року Рибчинський бореться зі спадковою онкологією шкіри — ймовірно, пов’язаною з наслідками Чорнобильської аварії. Він переніс кілька операцій, уникає сонця й відверто говорить про це в інтерв’ю, підкреслюючи важливість ранньої діагностики.
Бізнеси, які приносили стабільний дохід, довелося закрити або втратити. Сьогодні основні джерела — власна творчість, виступи та авторські відрахування за твори батька (близько трьох тисяч пісень). Він не веде розкішного життя, але живе гідно, як сам каже: «Чорну ікру не їмо, але прекрасно живемо».
Тимчасовий період у США (з 2010 року) був пов’язаний із політичними змінами в Україні та сімейними обставинами. Американського громадянства він не має, а в 2025–2026 роках активно повернувся до творчої та громадської діяльності в Україні.
Сучасна творчість та вплив на українську культуру
У 2026 році Рибчинський продовжує випускати музику: сингли «Береги», «Ти красива така», «Сенс», «Зраджене Серце». Його Spotify та Apple Music профілі фіксують тисячі прослуховувань. Він активно спілкується з аудиторією, ділиться сімейними моментами та новими ідеями.
Його філософія проста й глибока: «Нація зникає тоді, коли помирає її пісня». Тому він бачить свою місію в збереженні й розвитку української пісенної традиції — через власні твори, продюсерську роботу з молодими артистами та переосмислення класики.
Сьогодні Євген Рибчинський — це не лише син легендарного поета. Це самостійний митець, який довів право на власний голос. Його історія надихає: навіть у часи втрат, хвороб і війни можна залишатися вірним собі, своїй мові та своїй землі. Кожна нова пісня, кожен благодійний концерт і кожна поетична стрічка — це продовження тієї самої боротьби за українську ідентичність, яку він веде все життя.
