Олександра Кучеренко не має біологічних дітей, але її життя давно перетворилося на справжню місію підтримки сотень маленьких українців. З юності вона мріяла про золоту медаль, чоловіка та трьох малюків — перші дві мрії збулися, а третя відклалася через кар’єрні виклики, постійні подорожі та повномасштабну війну. Натомість переможниця конкурсу «Міс Україна 2016» втілила свою любов до дітей у конкретні дії: від волонтерства в африканських племенах до кураторства масштабного проєкту наставництва, який допомагає сиротам і підліткам без батьківського піклування знайти опору в дорослому світі.
Після розлучення з Дмитром Комаровим у березні 2025 року, яке пара оголосила спокійно й по-дорослому, залишаючись друзями, Олександра продовжує активну кар’єру телеведучої спортивних програм на Megogo та модельну роботу. У 2026 році вона відкрито говорить про кохання й сім’ю як про найважливіші речі, а весна для неї — час, коли прокидаються найніжніші почуття й нові надії. Її історія — це не про відсутність, а про те, як одна людина може зігріти сотні сердець, навіть коли власна родина ще не склалася так, як мріялося.
Дитинство в Дніпрі: перші акорди мрій про родину
Олександра Олександрівна Кучеренко народилася 26 листопада 1997 року в Дніпрі. У родині, де мама-педагог прищеплювала любов до музики, а тато-бізнесмен підтримував будь-які амбіції доньки, маленька Саша з п’яти років уже сиділа за фортепіано в музичній школі. Бальні танці почалися ще раніше — з десяти років вона брала участь у фотозйомках, а грація й дисципліна, викувані на паркеті, стали її візитівкою на багато років.
Золота медаль у школі № 2, переїзд сім’ї до Києва 2015 року, вступ до Київського національного університету імені Тараса Шевченка на спеціальність «Диктор та ведучий телепередач» — усе це складалося в чітку картину цілеспрямованої дівчини. Ще в підлітковому віці вона відкрито говорила друзям і родині: хоче велику сім’ю, трьох дітей, теплий дім. Ця мрія сиділа глибоко, поряд із бажанням яскравого публічного життя.
Африка 2013: бісерний талісман і перше розуміння сили турботи
У 2013 році, ще до конкурсів краси, Олександра вирушила волонтеркою до Африки. Там, у племенах масаї, вона допомагала дітям, які жили в умовах голоду та злиднів. Не просто роздавала їжу чи речі — вона спілкувалася, грала, вчилася бачити світ їхніми очима. Діти подарували їй прикрасу з бісеру, сплетену власноруч. Цей маленький талісман досі залишається з нею — нагадування, що навіть у найскладніших умовах турбота однієї людини здатна залишити слід у багатьох серцях.
Цей досвід став точкою неповернення. Повернувшись, Олександра зрозуміла: допомога дітям — не разова акція, а покликання. Вона почала шукати способи втілювати це вдома, в Україні.
«Ромашки в серці» та перші великі проєкти 2016 року
Під час участі в конкурсі «Міс Україна 2016» Олександра представила власний благодійний проєкт «Ромашки в серці». Вона відвідувала дитячі будинки, організовувала маленькі свята, проводила танцювальні майстер-класи. Діти, багато з яких рідко бачили щирі емоції від дорослих, отримували не просто розвагу — вони отримували відчуття, що про них пам’ятають.
Частину призових грошей вона спрямувала на підтримку талановитих дітей з Дніпра. Один із найяскравіших прикладів — маленька скрипалька, чию мрію Олександра допомогла здійснити: подарувала інструмент і проспонсорувала участь у міжнародному конкурсі юних музикантів. Паралельно разом із комітетом конкурсу проводили аукціони, кошти від яких йшли на складні операції дітям в Інституті серця МОЗ України. Вона їздила й до Авдіївки, де підтримувала багатодітні сім’ї в прифронтових умовах.
Ці дії не були піаром. Вони випливали з того самого джерела, що й африканський досвід: бажання дарувати надію там, де її бракує.
«Наставництво»: кураторство, яке змінює долі
З 2017 року Олександра стала кураторкою проєкту «Наставництво». Суть проста й водночас революційна для України: доросла людина регулярно зустрічається з дитиною з дитячого будинку чи інтернату, але не для усиновлення. Вона стає другом, порадником, тим, хто навчає готувати їжу, обирати професію, розмовляти про почуття, планувати життя.
В Україні тисячі дітей зростають без стабільного значущого дорослого поруч. Наставництво дає їм саме це — людину, яка вірить у них довгостроково. Олександра не просто курувала напрям, а й брала участь у навчальних програмах, онлайн-марафонах профорієнтації. У 2020 році вона запустила «PROFI-MENTOR» — онлайн-марафон для 500 підлітків-сиріт, де вчила впевненості та вибору майбутнього.
У 2025 році Верховна Рада ухвалила закон, який на державному рівні визнає наставництво як інструмент підтримки. Це означає, що робота, яку Олександра та її колеги вели роками, набула офіційного визнання. У час війни, коли кількість вразливих дітей зросла, такі проєкти стали ще більш життєво необхідними.
Шлюб з Дмитром Комаровим: розмови про майбутнє та пророцтва
Знайомство відбулося 2016 року на «Міс Україна», де Дмитро Комаров був у журі. Роман розгортався таємно, пропозиція руки й серця — під час польоту на гелікоптері над Києвом. У 2019-му пара одружилася: спочатку тихо в київському РАЦСі, потім — вінчання в Єрусалимі. Медовий місяць на Мальдівах став казкою, а наступні роки — сумішшю спільних подорожей, підтримки один одного та глибоких розмов про майбутнє.
Олександра з дитинства знала: хоче трьох дітей. У шлюбі ці розмови звучали часто. Під час зйомок «Світу навиворіт» мольфарки пророкували двох синів. Дмитро жартома називав майбутніх мандрівників. П’ять років шлюбу були наповнені теплом, пригодою та взаємною повагою. Проте кар’єрні графіки обох, постійні роз’їзди та пізніше — повномасштабна війна — відклали плани на потім. Біологічних дітей у пари так і не з’явилося.
Розлучення 2025: з повагою та без драм
У березні 2025 року пара підтвердила розлучення. Це було зважене рішення двох дорослих людей, без зрад, без скандалів. Дмитро подав заяву, але процес пройшов цивілізовано через РАЦС. Обидва наголосили: залишаються друзями, продовжують спілкування, все, що було між ними, залишається їхньою спільною історією. Пізніше, у грудні 2025-го, Олександра навіть пожартувала в інтерв’ю на тему розлучення, показавши, що сприймає життя з легкістю й іронією там, де можливо.
Чому мрії не стали реальністю саме так і як це вплинуло
Життя двох публічних людей з інтенсивними графіками рідко буває простим для планування сім’ї. Додайте до цього війну, яка змусила багатьох відкласти особисті мрії заради безпеки та підтримки інших. Для Олександри це стало не крахом, а переспрямуванням енергії. Вона не перестала мріяти про власних дітей — просто почала ще глибше вкладатися в тих, хто вже потребує підтримки тут і зараз.
Її «діти» — це ті сотні підлітків, які пройшли через проєкти профорієнтації, маленькі скрипальки, які отримали шанс, сироти, які вперше відчули, що є дорослий, який не підведе. Це не заміна біологічного материнства, а паралельна, не менш важлива форма турботи, яка залишає слід у десятках доль.
2026 рік: кар’єра, падел і відкритість до нового
Сьогодні Олександра веде спортивні програми на Megogo Футбол та Megogo Спорт, продовжує модельну кар’єру, грає в падел-теніс. Вона багато подорожує, підтримує форму й залишається впізнаваною публічною особою. Водночас її зв’язок із благодійністю не зник — вона й далі асоціюється з темою наставництва та допомоги дітям.
У публічних висловлюваннях 2026 року вона неодноразово підкреслює: кохання й сім’я для неї — фундаментальні цінності. Весна пробуджує в ній найніжніші почуття. Це не означає, що вона поспішає. Це означає, що вона відкрита до життя у всій його повноті — і до нових зустрічей, і до можливої великої родини в майбутньому.
Історія Олександри Кучеренко про дітей — це історія про те, як мрія може трансформуватися, не втрачаючи своєї сили. Вона не просто чекала на трьох малюків. Вона почала створювати світ, у якому кожна дитина, яка зустрічає її на шляху, отримує частинку тієї турботи, яку вона хотіла дарувати своїм. І це, можливо, найцінніший урок її шляху.
