Денис Капустін, відомий також як Денис Нікітін і White Rex, — російський ультраправий активіст і засновник Російського добровольчого корпусу. Цей підрозділ, що складається переважно з громадян РФ, з 2022 року воює на боці України під егідою Головного управління розвідки.
У 2023–2024 роках саме під його керівництвом РДК провів резонансні рейди в Брянську та Бєлгородську області. У грудні 2025-го корпус оголосив про його загибель від FPV-дрона, але вже 1 січня 2026-го ГУР підтвердило: це була спецоперація, і Капустін живий.
Сьогодні, у серпні 2026-го, він залишається командиром РДК, кавалером ордена Богдана Хмельницького III ступеня і однією з найсуперечливіших фігур російського антипутінського опору.
Ранні роки та формування світогляду
Денис Євгенович Капустін народився 6 березня 1984 року в Москві. Його дід по материнській лінії — Єфим Аронович Карпманський, який двадцять років був головним режисером Сочинського цирку. Ця деталь пізніше викликала чимало іронії серед критиків, бо сам Капустін став однією з найпомітніших фігур європейської ультраправої сцени.
У 2001 році, коли хлопцеві виповнилося сімнадцять, родина переїхала до Кельна. За деякими джерелами, вони виїхали як єврейські біженці. У Німеччині Капустін швидко поринув у середовище футбольних хуліганів. Він підтримував московський ЦСКА і брав участь у вуличних бійках. Сам пізніше описував той період просто: «був вуличним хлопцем і скінхедом, який розбивав голови».
Саме в Кельні сформувався його радикальний світогляд. Німецькі правоохоронці згодом назвали його одним із найвпливовіших неонацистських активістів Північного Рейну-Вестфалії. Капустін організовував змагання з бойових мистецтв, створював мережі контактів по всій Європі — від німецької NPD до італійської CasaPound. Паралельно він запустив бренд одягу White Rex, який став своєрідним маркером ультраправої субкультури. На речах з’являлися символи «чорного сонця», число 88 і гасла білого націоналізму.
У 2019 році йому заборонили в’їзд до Шенгенської зони. Німецька влада відкликала дозвіл на проживання через участь у хуліганських акціях і радикальну діяльність. Це рішення фактично закрило йому Європу і підштовхнуло до переїзду в Україну, де він уже бував раніше і мав зв’язки з місцевими правими середовищами.
Народився 6 березня 1984 року. У 17 років переїхав до Німеччини. Бренд White Rex засновано близько 2008 року. Заборона на в’їзд до Шенгену — з 2019-го. Переїзд до України — 2017 рік.
Від футбольних хуліганів до ультраправих мереж Європи
Середовище футбольних фанатів початку 2000-х у Росії та Німеччині було тісно переплетене з політичним радикалізмом. Капустін не просто брав участь у бійках — він став організатором. Через турніри з ММА він збирав молодь, яка поділяла ідеї етнічного націоналізму, антикомунізму та антилібералізму. Ці події часто слугували прикриттям для політичних зустрічей.
Один із найяскравіших епізодів — участь у заворушеннях під час Євро-2016 у Марселі. Капустін і його група фігурували в звітах поліції як організатори сутичок. Паралельно він підтримував контакти з американськими ультраправими, зокрема з Робертом Рундо з Rise Above Movement. Разом вони вели подкаст Active Club, де говорили про «білу ідентичність» і фізичну підготовку.
Критики завжди акцентували увагу на символіці бренду White Rex. «Чорне сонце», руни, гасла на кшталт «SS for Sweet ’n’ Sexy» — усе це легко зчитувалося як неонімецька естетика. Сам Капустін відкидав ярлик «неонацист». Він повторював: «Ви ніколи не побачите мене з прапором зі свастикою і не побачите, як я підіймаю руку в гітлерівському привітанні». Натомість він називав себе патріотом, традиціоналістом і правим.
За моїм досвідом спостереження за подібними середовищами, така риторика типова. Багато активістів відмежовуються від відкрито нацистської символіки, але зберігають ту саму ієрархію цінностей — кров, нація, відмова від мультикультуралізму. Саме цей світогляд пізніше ляже в основу маніфесту РДК.
Переїзд до України та створення РДК
У 2017 році Капустін остаточно оселився в Києві. Він уже мав досвід співпраці з українськими правими, зокрема з колом «Азову». Організовував спортивні події в клубі Reconquista, підтримував контакти з Національним корпусом. Повномасштабне вторгнення Росії в лютому 2022-го застало його в Україні.
У серпні 2022 року він оголосив про створення Російського добровольчого корпусу. Ідея була простою і жорсткою: зібрати етнічних росіян, які хочуть воювати проти путінського режиму не з-за кордону, а зі зброєю в руках. Спочатку підрозділ налічував кілька десятків людей. Капустін стверджував, що довелося особисто доходити до президента України, щоб отримати офіційний статус.
У жовтні 2022-го РДК опублікував маніфест. У ньому відкидалися і лібералізм, і комунізм. Натомість пропонувався «етнічний світогляд» — єдність за кров’ю і нацією. Мета — повалення путінського режиму і створення національної російської держави без імперських амбіцій, у межах, що не зачіпають територіальну цілісність України та Білорусі.
Підрозділ увійшов до складу Міжнародного легіону ГУР. Бійці отримували контракти, зарплату та забезпечення. За словами самого Капустіна, базові виплати плюс «бойові» могли сягати кількох тисяч доларів на місяць для тих, хто постійно перебував на лінії зіткнення. Він особисто називав свою зарплату на рівні 2500–3000 доларів.
• 2017 — переїзд до Києва
• серпень 2022 — створення РДК
• березень 2023 — рейд у Брянську область
• травень 2023 — операція в Бєлгородській області
• листопад 2023 — заочний довічний вирок у РФ
• 27 грудня 2025 — оголошення про «загибель»
• 1 січня 2026 — ГУР підтверджує, що Капустін живий
Рейди на територію РФ 2023–2024
Найбільшого розголосу РДК набув навесні 2023 року. 2 березня група бійців увійшла в села Сушани та Любечани Брянської області. Відео з Капустіним, який закликав місцевих до повстання, швидко поширилося. Російська сторона назвала це терактом. Саме після цього рейду Капустіна внесли до списку терористів, а пізніше заочно засудили до довічного ув’язнення.
У травні 2023-го відбувся масштабніший рейд у Бєлгородську область. Разом із Легіоном «Свобода Росії» бійці РДК захопили кілька населених пунктів, взяли полонених і повернулися. Для Кремля це стало серйозним ударом по іміджу. Прикордонні регіони виявилися вразливими.
У березні 2024-го РДК знову брав участь у операціях у Бєлгородській і Курській областях. Підрозділ показував полонених, спростовував заяви російського Міноборони про «повне знищення» корпусу і навіть запрошував губернатора Бєлгородщини на зустріч для обміну.
Ці рейди мали не стільки військове, скільки політичне значення. Вони демонстрували, що війна може прийти на територію Росії, і що серед росіян є ті, хто готовий воювати проти власного режиму. У нашій практиці спостереження за інформаційним полем такі операції завжди викликали найбільший резонанс саме через символічний ефект.
Ідеологія та суперечки навколо «неонацизму»
Найбільш болюче питання навколо Капустіна і РДК — ідеологічне. Західні медіа, Антидифамаційна ліга, німецькі спецслужби і багато українських лівих активістів прямо називають його неонацистом. Символіка бренду, минуле в хуліганському середовищі, контакти з європейськими радикалами — усе це працює проти нього.
Сам Капустін і офіційна риторика РДК відкидають цей ярлик. У маніфесті корпусу акцент зроблено на етнічному націоналізмі, антипутінізмі, відмові від імперії. Мета — «справжня національна держава росіян на споконвічних російських територіях». При цьому вони підкреслюють повагу до територіальної цілісності сусідів.
У серпні 2025 року стався показовий інцидент. Під час поховання українського художника-анархіста Давида Чичкана Капустін спробував вирвати веселковий прапор у ветерана ЗСУ Віктора Пилипенка. Сталася сутичка, яку зупинили перцевим балончиком. Цей епізод лише посилив критику з боку частини українського суспільства.
За моїм досвідом, у середовищі російських добровольців співіснують різні погляди — від поміркованих антипутінців до відвертих радикалів. РДК ніколи не був ідеологічно монолітним. Але публічне обличчя командира завжди залишалося правим і жорстким.
Міф: РДК — це просто «російські неонацисти на службі України».
Реальність: Підрозділ підпорядкований ГУР, виконує бойові завдання, має контракти і бере участь у фронтових і спеціальних операціях. Ідеологія командира — окреме питання, яке не скасовує факту участі в війні проти РФ.
«Загибель» і спецоперація ГУР 2025–2026
27 грудня 2025 року телеграм-канал РДК повідомив: командир Денис Капустін (White Rex) загинув на Запорізькому напрямку від удару FPV-дрона. Повідомлення було емоційним: «Ми обов’язково помстимося, Денис. Твоя справа живе». Російські пропагандистські ресурси радо підхопили новину.
1 січня 2026 року Головне управління розвідки оприлюднило зовсім іншу картину. За словами ГУР, російські спецслужби виділили 500 тисяч доларів на ліквідацію Капустіна. Українська розвідка провела складну контррозвідувальну операцію, що тривала понад місяць. У результаті командир залишився живим, а гроші, призначені на його вбивство, пішли на посилення підрозділів ГУР.
На відео, опублікованому розвідкою, Капустін з’явився поруч із командиром спецпідрозділу «Тимур». Кирило Буданов привітав його словами «Ласкаво просимо назад». Сам Капустін заявив, що тимчасова відсутність не вплинула на бойові завдання корпусу і він готовий повернутися до командування.
Ця історія стала одним із найяскравіших прикладів інформаційно-психологічних операцій війни. Вона показала, наскільки високою була ціна голови командира РДК для російських спецслужб і наскільки глибоко українська розвідка контролювала ситуацію.
РДК у 2026 році: структура, мотиви бійців і перспективи
Станом на літо 2026 року Російський добровольчий корпус залишається одним із найбільш відомих російських підрозділів у складі Сил оборони України. Кількість бійців публічно не розголошується, але за різними оцінками йдеться про кілька сотень людей. Основу складають громадяни РФ, які або жили в Україні до війни, або перейшли на бік України вже під час повномасштабного вторгнення. Частина — колишні полонені, які вирішили воювати проти путінського режиму.
Мотивація бійців різна. Хтось говорить про ненависть до диктатури, хтось — про національне відродження Росії без імперії, хтось просто не хоче бути «гарматним м’ясом» у чужій війні. Капустін у інтерв’ю неодноразово підкреслював: «Мої хлопці — не ті, хто втік. Вони ті, хто прийшов і взяв зброю».
Після «воскресіння» командир продовжив давати інтерв’ю. У розмові з Юрієм Дудем у квітні 2026-го він детально розповів про структуру виплат, підготовку бійців і бачення майбутнього. За його словами, навіть після закінчення гарячої фази війни РДК не планує зникати. У момент нестабільності в Росії корпус, за задумом Капустіна, має вийти на територію РФ і не зупинятися за двісті кілометрів від Москви, як це зробив Пригожин.
У серпні 2026-го Денис Капустін залишається живою і активно діючою фігурою. Його підрозділ продовжує виконувати завдання, а сам він — бути символом того, що навіть серед росіян є ті, хто вибрав війну проти власного режиму. Історія РДК — це історія про радикальний вибір, суперечливу ідеологію і війну, яка змінює долі людей з обох боків кордону.
У нашій практиці аналізу подібних підрозділів завжди важливо розділяти дві речі: ідеологію командира і реальний бойовий внесок. РДК виконав конкретні завдання, які мали як військове, так і інформаційне значення. Суперечки навколо минулого Капустіна не скасовують факту, що його бійці воювали і гинули на боці України.
