Ситком «Одного разу під Полтавою» знімали зовсім не на Полтавщині. Основним майданчиком для вигаданого села Яблунівка став Національний музей народної архітектури та побуту України в Пирогові — величезний музей просто неба на південній околиці Києва, де зібрані автентичні хати, клуні та вітряки з різних регіонів країни, зокрема й із Полтавщини.
Саме полтавський сектор Пирогова перетворився на знайомі кожному глядачеві двір Яринки та Юрчика, сільську вулицю, ринок і городи. Інтер’єрні сцени — кухню, спальню, кафе — добудовували у знімальних павільйонах Києва, а окремі епізоди виїзно фільмували в інших локаціях, зокрема на Вінниччині.
Вибір Пирогова був продиктований практичністю: до студії «Квартал 95» — рукою подати, декорації будувати не потрібно, а хати, перевезені свого часу з полтавських сіл, дають стовідсоткову автентичність без 350 кілометрів дороги до справжньої Полтави.
Скрипучий ганок, солом’яна стріха, перекошений тин і гучне «Юрчик, ти вар’ят!» — ця картинка настільки міцно приросла до образу полтавського села, що мільйони глядачів роками були впевнені: камери справді стояли десь між Диканькою та Опішнею. Реальність виявилася хитрішою і, як на мене, навіть цікавішою. Знімальна група їхала не в бік Полтави, а на околицю столиці — у Пирогів, де українське село XIX століття збережене з музейною точністю і при цьому живе, дихає, пахне деревом і сіном.
Серіал стартував на телеканалі ТЕТ наприкінці жовтня 2014 року як спіноф скетчкому «Країна У»: полтавські персонажі — Яринка, Юрчик, кум Вітя та дільничний Сашко — виявилися настільки популярними, що отримали власну історію. До них додалися дід Петро та продавчиня сільмагу Віра, і ця компанія протрималася в ефірі аж п’ятнадцять сезонів — до 2023 року. За цей час глядачі побачили близько трьох сотень епізодів, і переважна більшість натурних сцен знята саме в Пирогові.
Пирогів: музей, що зіграв роль цілого села
Національний музей народної архітектури та побуту України — це не одна вулиця з декораціями, а справжній архітектурний заповідник площею близько 150 гектарів. Тут зібрано понад три сотні автентичних будівель з усіх історико-етнографічних регіонів: Полісся, Поділля, Карпат, Слобожанщини, Півдня і, звісно, Середньої Наддніпрянщини з Полтавщиною. Кожна хата — не бутафорія, а справжня споруда, свого часу дбайливо розібрана у рідному селі, перевезена й зібрана заново на музейній території.
Для знімальної групи це означало розкіш, про яку кінематографісти зазвичай лише мріють. Не треба будувати село з фанери й фарбувати «старовину» — вона вже стоїть, справжня, з потемнілими сволоками, глиняними долівками та різьбленими наличниками. Полтавський сектор музею став готовою Яблунівкою: двір головних героїв, сільська вулиця, ринок і поля — усе це реальні музейні експонати, а не декорації.
Оператори обожнюють такі місця ще й за світло. Білені стіни хат працюють як природні відбивачі, солом’яні дахи дають теплий золотавий тон у кадрі, а відсутність сучасних будівель на горизонті дозволяє знімати панорами без цифрового ретушування. У Пирогові, до речі, працювала не лише команда «Кварталу 95» — музей регулярно приймає знімальні групи повнометражних фільмів і музичних кліпів, тож локація давно стала улюбленицею українського кіновиробництва.
Чому не справжня Полтавщина
Логічне запитання: якщо серіал про Полтавщину, чому б не поїхати туди? Відповідь ховається у прозаїчній, але залізній логіці кіновиробництва. Ось головні причини, які схилили шальки терезів на користь Пирогова.
- Логістика й економія. Актори, режисери, сценаристи та техніка базувалися в Києві. Щоденні переїзди за 350 кілометрів або багатотижневі експедиції з проживанням знімальної групи з’їли б значну частину бюджету. Пирогів — це пів години від центру столиці, тож можна знімати по кілька сцен на день і ввечері повертатися додому.
- Готова автентичність. У реальних полтавських селах поруч зі старими хатами стоять газобетонні новобудови, металопрофільні паркани та супутникові тарілки. У музеї нічого «вирізати» з кадру не потрібно — тут кожен метр виглядає як XIX століття.
- Керованість майданчика. Музейна територія дозволяє перекривати сектори для зйомок, контролювати сторонніх людей у кадрі та тримати реквізит на місці тижнями. У живому селі з реальними мешканцями таке організувати значно складніше.
- Концентрація локацій. Хата героїв, ринок, поле, ліс, ставок і вітряки — усе в межах пішої прогулянки. За один знімальний день команда встигала «побувати» в кількох куточках вигаданої Яблунівки без жодного переїзду.
Іронія в тому, що частина полтавських хат у Пирогові — це буквально Полтавщина, тільки перевезена. Тож формально серіал таки знімали серед полтавської архітектури, просто вона стоїть під Києвом. Такий собі географічний парадокс, який чудово ілюструє, наскільки умовним буває поняття «місце дії» в кіно.
Головні локації серіалу: що і де шукати
За роки зйомок у Пирогові сформувався впізнаваний набір точок, які фанати досі знаходять під час прогулянок музеєм. Ось коротка мапа найважливіших місць Яблунівки та їхніх реальних прототипів.
| Локація в серіалі | Реальне місце | Що там відбувалося |
|---|---|---|
| Двір і ганок Яринки та Юрчика | Садиба полтавського сектору Пирогова | Центральна сцена серіалу: сімейні сварки, примирення, посиденьки з кумом |
| Сільська вулиця та ринок | Вулиці й ярмарковий майданчик музею | Торгівля героїв, плітки односельців, масові комедійні сцени |
| Поля, ліс і околиці села | Ландшафтні зони на 150 гектарах музею | Пригоди діда Петра, байкерські навали, таємні побачення персонажів |
| Кухня, спальня, кафе героїв | Знімальні павільйони в Києві | Усі інтер’єрні діалогові сцени з контрольованим світлом і звуком |
Джерела даних: Вікіпедія, інтернет-видання «Полтавщина».
Павільйонна частина заслуговує окремого пояснення. Знімати інтер’єри всередині справжніх музейних хат майже неможливо: стелі низькі, вікна крихітні, камері й освітлювальному обладнанню просто ніде розвернутися, та й музейні експонати чіпати не можна. Тому кухню Яринки з її вічно киплячим борщем відтворили в павільйоні — зі знімними стінами, підвісним світлом і простором для трьох камер одночасно. Глядач переходу не помічає: художники-постановники до дрібниць скопіювали фактуру сільської хати, від рушників на покуті до чавунців біля печі.
Виїзні зйомки: Вінниччина та інші епізоди
Хоча Пирогів залишався серцем виробництва, сценарій час від часу вимагав свіжих пейзажів. Окремі епізоди пізніших сезонів знімали на Вінниччині — зокрема, для сцен серед яблуневих садів команда виїжджала у мальовничі куточки регіону. Такі експедиції були радше винятком: коротка виїзна сесія, кілька сцен — і повернення на звичний майданчик.
Цікаво, що сама Полтава у кадрі так і не з’явилася, хоча її дух пронизує кожну серію. Сценаристи щедро вплітали в діалоги полтавський колорит, хоча мовознавці не раз усміхалися: легендарне слівце «вар’ят», яке стало візитівкою серіалу, насправді походить із західноукраїнських говорів, а не з Полтавщини. А в одній із серій закадровий голос примудрився заявити, що Полтавська область межує з вісьмома областями — хоча сусідок у неї сім. Такі дрібні ляпи фанати давно перетворили на окремий жанр коментарів і мемів.
Як серіал змінив Пирогів
Ефект від дев’яти років ефіру виявився несподівано відчутним для самого музею. Пирогів завжди був популярним місцем недільних прогулянок киян, але після «Одного разу під Полтавою» сюди потягнулися глядачі з усієї країни — вже не просто подивитися на вітряки, а знайти «ту саму хату». Серіал фактично подарував музею нову аудиторію: люди приїжджають фотографуватися біля знайомих із екрана ганків і парканів, цитуючи улюблені репліки героїв.
За моїм досвідом прогулянок Пироговом у вихідні, полтавський сектор нині — один із найлюдніших: біля садиб постійно хтось позує для фото, а батьки переказують дітям сцени з серіалу, наче легенди. Це рідкісний випадок, коли комедійний телепроєкт працює на популяризацію культурної спадщини потужніше за будь-яку офіційну рекламу. Молодь, яка навряд чи поїхала б у етнографічний музей «просто так», їде туди слідами Яринки та Юрчика — і дорогою відкриває для себе справжню народну архітектуру, ремесла та побут.
Музей, своєю чергою, живе повноцінним життям: тут проводять фестивалі, ярмарки, майстер-класи з гончарства й ткацтва, обрядові свята. Тож поїздка «слідами серіалу» легко перетворюється на цілоденну культурну програму — з дегустацією вареників включно.
Практичний маршрут для фанатів Яблунівки
Якщо після перегляду серіалу руки сверблять побачити все на власні очі — це простіше, ніж здається. Кілька порад, які збережуть час і додадуть вражень.
- Як дістатися. Музей розташований у місцевості Пирогів на південній околиці Києва, біля Голосіївського лісу. Найзручніше — доїхати до станції метро «Видубичі» й пересісти на автобус чи маршрутку в бік музею, або скористатися таксі: від центру столиці дорога займає близько пів години.
- Скільки закладати часу. Мінімум три-чотири години. Територія величезна, а полтавський сектор — лише один із багатьох; поруч на вас чекають Карпати в мініатюрі, поліські хати та знаменита гірка з вітряками.
- Коли їхати. Найфотогенічніші сезони — пізня весна, коли цвітуть сади, і золота осінь, коли стріхи й дерева грають тими самими теплими барвами, що й у кадрах серіалу. Взимку теж атмосферно, але частина хат може бути зачинена.
- Що взяти. Зручне взуття (дороги ґрунтові), воду, готівку для ярмаркових рядів і, звісно, заряджений телефон — без фото біля «ганку Яринки» звідти ще ніхто не повертався.
Окрема порада для перфекціоністів: перед поїздкою перегляньте кілька улюблених серій і зробіть скриншоти локацій. Гра «знайди цей ракурс наживо» перетворює звичайну прогулянку на маленький квест, а порівняльні фото «кадр — реальність» збирають у соцмережах помітно більше реакцій, ніж стандартні туристичні знімки.
Головний висновок для мандрівника простий: щоб побувати «під Полтавою» з серіалу, їхати треба під Київ. І в цьому немає жодного обману — радше красива метафора самого музею, який зібрав усю Україну на одній території. Яблунівки не існує на мапі, але вона цілком реальна на дотик: скрипить дверима, пахне свіжоскошеною травою і щовихідних наповнюється сміхом нових відвідувачів, які приїхали перевірити, чи справді ганок головних героїв такий самий, як на екрані. Спойлер: такий самий. І навіть кращий.
