Рінат Ахметов зустрів повномасштабне вторгнення Росії у своєму київському ліжку. Помічник розбудив його звісткою про початок війни, і з того самого моменту найбагатший українець вирішив не покидати країну. Він залишився в Києві та його околицях, звідки керував своєю імперією й спрямовував ресурси на фронт і цивільних.
Його вибір контрастував із втечею багатьох колег по великому бізнесу. Ахметов публічно пообіцяв допомагати армії та людям виживати — і дотримався слова. За чотири роки війни компанії SCM, Фонд Ріната Ахметова та футбольний клуб «Шахтар» спрямували понад 13,5 мільярда гривень на оборону, гуманітарні проєкти та підтримку захисників.
Станом на 2026 рік він продовжує базуватися в Україні, переважно в Києві та околицях. Звідси координує допомогу, яка включає виробництво сталевих укриттів для фронту, квартири для поранених героїв Маріуполя та відновлення енергетики під обстрілами. Його присутність стала символом того, що навіть найбільші статки не змусили його залишити країну в найтемніші часи.
Коріння в Донбасі та рішучий вибір на користь України
Рінат Ахметов народився в Донецьку й побудував імперію саме на східноукраїнській землі. Його компанії «Метінвест» і ДТЕК давали роботу сотням тисяч людей, а «Шахтар» став одним із найуспішніших клубів України. Донецьк і Маріуполь були не просто активами — вони були частиною його ідентичності.
У лютому 2022 року, за тиждень до вторгнення, Ахметов приїхав до Маріуполя. Він зустрівся з працівниками «Азовсталі» та комбінату імені Ілліча, наголошуючи, що місто — українське. Ця поїздка стала останньою мирною зустріччю з людьми, які невдовзі опинилися в епіцентрі пекла.
Коли 24 лютого війна почалася, багато хто з великого бізнесу виїхав. Ахметов залишився. Він не просто не покинув країну — він активно діяв. Його штаб у Києві та околицях перетворився на центр координації допомоги. Телефони гарячої лінії Фонду Ріната Ахметова в перші дні дзвонили безперервно: по 2000–4000 дзвінків щодня з Маріуполя та навколишніх міст. Люди просили евакуації, ліків, їжі. Фонд організовував вивіз цивільних, постачання медикаментів і продуктів.
Перші дні війни: пробудження в Києві та публічна обіцянка
23 лютого 2022 року Ахметов приїхав до Києва на зустріч великого бізнесу з президентом Володимиром Зеленським. Після неї більшість учасників поїхали за кордон. Ахметов залишився в своїй київській квартирі. Вранці 24 лютого помічник розбудив його словами: «Рінате Леонідовичу, прокидайтеся, почалася війна».
Він одразу заявив: залишиться в Україні, допомагатиме війську стояти міцно і цивільним виживати. Ця обіцянка стала точкою відліку. На відміну від тих, хто евакуювався, Ахметов перетворив свій бізнес на інструмент опору.
Його рішення мало величезне значення. SCM генерувала значну частку економіки країни, на підприємствах працювало близько 200 тисяч людей. Коли найбагатший українець публічно обрав сторону — це вплинуло на настрої і в бізнес-спільноті, і серед звичайних людей.
| Дата | Подія | Значення для України |
| 16 лютого 2022 | Візит Ахметова до Маріуполя | Остання мирна зустріч з працівниками заводів перед облогою |
| 23 лютого 2022 | Зустріч з Зеленським у Києві | Бізнесмени обговорили сценарії; Ахметов вирішив залишитися |
| 24 лютого 2022 | Пробудження в київському ліжку | Початок війни; публічна обіцянка допомагати ЗСУ та цивільним |
| Березень–травень 2022 | Постійний зв’язок з командиром «Азову» «Редісом» | Народження проєкту «Серце Азовсталі» для підтримки захисників Маріуполя |
Ахметов кілька разів на день спілкувався з командиром полку «Азов» Денисом Прокопенком («Редісом») під час оборони «Азовсталі». В останній розмові, за 15 хвилин до евакуації, «Редіс» сказав: «Не турбуйтеся про мене — подбайте про моїх людей». Ці слова стали точкою народження проєкту «Серце Азовсталі».
«Сталевий фронт» і «Серце Азовсталі»: як сталь і кошти перетворилися на захист
Бізнес Ахметова не просто давав гроші — він давав те, що вміє найкраще: сталь і організацію. Проєкт «Сталевий фронт Ріната Ахметова» став системним механізмом підтримки ЗСУ. «Метінвест» виготовив і передав понад 900 сталевих бліндажів. На їхній базі облаштували два підземні шпиталі за стандартами НАТО. Зі своєї сталі компанія безкоштовно робила антидронові решітки для Abrams, Leopard, Bradley та українських бронемашин.
Підрозділи по всій країні отримували амуніцію, транспорт, дрони, тепловізори, рації, аптечки, пальне. ДТЕК відновлював електропостачання в прифронтових районах і надавав безкоштовну енергію критичній інфраструктурі. «Шахтар» теж долучався — передавав техніку та підтримував ветеранів.
Окремий напрям — «Серце Азовсталі». На нього виділили понад 2 мільярди гривень. Програма «Вдома» забезпечує житлом захисників Маріуполя з інвалідністю I–II груп. До 2026 року планували передати 250 квартир; у 2026-му анонсували ще майже 600 мільйонів гривень на підтримку оборонців міста та їхніх родин. Це не абстрактна допомога — це конкретні дахи над головою для людей, які тримали останній бастіон Маріуполя.
Втрати імперії та нова реальність бізнесу
Війна завдала нищівного удару по активах Ахметова. «Азовсталь» і комбінат імені Ілліча в Маріуполі — гордість української металургії — були зруйновані російськими військами. Авдіївський коксохімічний комбінат знищили в 2023-му. Загалом Ахметов втратив значну частину статків: за перші тижні війни його капітал зменшився з майже 14 до менш ніж 6 мільярдів доларів.
Але імперія не зникла. Підприємства, що залишилися під контролем України, адаптувалися. «Метінвест» переорієнтував виробництво на потреби оборони. ДТЕК продовжував постачати електроенергію, незважаючи на обстріли. Ахметов інвестував у відновлювану енергетику — зокрема, розбудовував Тилігульську вітрову електростанцію, одну з найбільших в Європі.
Він також вийшов з медійного бізнесу («Медіа Група Україна»), щоб не підпадати під закон про олігархів. Це був свідомий крок у нову реальність, де вплив олігархів зменшувався, а роль бізнесу як партнера держави в час війни — зростала.
Політичні нюанси та стосунки з владою
До 2022 року Ахметов мав складні стосунки з командою Зеленського через закон про олігархів. Проте після вторгнення публічних конфліктів не було. Востаннє вони бачилися 23 лютого 2022 року. У своєму інтерв’ю 2026 року Ахметов похвалив президента: «Він не втік. Він залишився тут, з нами».
Ахметов чітко позиціонував себе як проукраїнського бізнесмена. Ще в 2014-му на «Донбас Арені» він назвав проросійських сепаратистів терористами, які ведуть Донбас у могилу. Під час великої війни він назвав дії Росії геноцидом, а Путіна — воєнним злочинцем. Планує судитися з Росією за завдані збитки.
Його позиція важлива не лише символічно. Бізнес, який платить податки, створює робочі місця та допомагає армії, стає частиною національної стійкості. У 2023-му міністр юстиції Денис Малюська заявив, що Ахметов більше не відповідає критеріям «олігарха» — після реструктуризації активів.
2026 рік: інтерв’ю, оптимізм і плани на відновлення
У травні 2026 року Рінат Ахметов дав перше велике інтерв’ю з початку повномасштабної війни — британській газеті The Guardian. Формально розмова була присвячена 90-річчю «Шахтаря» та 30 рокам його президентства в клубі. Але головне — позиція щодо війни.
Він оптимістично дивиться в майбутнє: Україна вистоїть, відновить кордони 1991 року, отримає репарації від Росії та стане членом ЄС. «Війська Путіна застрягли, — сказав Ахметов. — Росія — це 2% світового ВВП. Як вони інвестують у технології? Нуль».
Він бачить три ключові елементи справедливого миру: повернення до кордонів 1991 року, виплата репарацій і європейська інтеграція України як гарантія безпеки. У 2026-му Ахметов анонсував нові сотні мільйонів гривень на підтримку захисників Маріуполя та їхніх родин.
Його присутність у Києві та околицях навіть після важких обстрілів столиці — це не просто факт біографії. Це вибір людини, яка могла жити в розкішних маєтках Лондона чи Франції, але залишилася там, де б’ється серце її бізнесу й де вирішується доля країни.
Ахметов продовжує інвестувати в Україну — у металургію, енергетику, футбол і, головне, в людей, які захищають цю землю. Його історія під час війни — це не історія про статки. Це історія про вибір, який робить людина, коли все навколо горить. І про те, як сталь, народжена в пеклі Донбасу, стала щитом для всієї України.
