Олена Рибій: “Мережі та коаліції об’єднуються навколо довіри, взаємодії та співпраці”

Мережування та коаліції між громадськими організаціями стали потужним інструментом для просування важливих для України питань. Старша програмна фахівчиня Програми «Долучайся!» Олена Рибій пояснює принципові відмінності між мережами та коаліціями та розповідає про переваги, які можуть отримати учасники таких об’єднань.

Мережі та коаліції – яка між ними різниця?

Мережею називають довгострокове об’єднання організацій або окремих громадян на базі спільних цінностей або інтересів. Це допомагає обмінюватися досвідом та ресурсами: інформаційними, людськими, або фінансовими. Зв’язки між учасниками тримаються на особистому рівні, вони неформальні та довготривалі, а взаємні зобов’язання – відносно невисокі. Такі об’єднання утворюють своєрідну спільноту.

Підвид мережі – це коаліція. Це зазвичай тимчасовий союз організацій і активістів, які прагнуть до досягнення спільної, часто адвокаційної, мети: вимога ухвалення закону, реформ чи змін у державній політиці, ефективних дій влади у відповідь на якусь ситуацію. Члени коаліції мають свої функції та зобов’язані виконувати частину завдань на шляху до встановленої цілі. Цим вони нагадують «загін швидкого реагування».

Що спільного у мереж і коаліцій? Передусім те, що це – об’єднання на основі довіри, взаємодії та співпраці.

Навіщо неурядовим організаціям приєднуватися до коаліцій та формувати мережі?

Бачення Програми «Долучайся!» полягає у тому, що спільна дія організацій громадського суспільства у просуванні реформ та досягненні суспільних змін набагато ефективніша, ніж зусилля кожної організації окремо. Коаліція – це ефективний інструмент, який допомагає якісно скоординувати цю цілеспрямовану спільну дію.

Загалом, співпраця громадських ініціатив – це тренд, який набирає сили і обретів в наш час, коли зміни вимагають надзусиль і темп реформ не є таким швидким, як би хотілося. До організацій, які здатні докладатися до творення культури співпраці, більше довіри і уваги як з боку громадян і колег по сектору, так і міжнародних партнерів та донорів.

Що мотивує організації приєднуватися до коаліцій і навпаки, що відлякує від такого способу об’єднання?

Основними перевагами створення коаліцій є те, що це хороший спосіб знайти нових партнерів та розширити тематику або географію своєї діяльності. Разом з цим зростає і їх експертиза та компетенції. Як правило, коаліціям краще вдається досягати поставлених цілей, покращувати навички адвокації та збільшувати вплив на осіб, що приймають рішення. Учасники коаліцій також мають змогу зростати організаційно, залучаючи додаткові ресурси, та привертати додаткову увагу з боку ЗМІ.

Тим не менш, є й низка причин, через які організації не долучаються до роботи коаліцій. Здебільшого, це побоювання того, що коаліція – штучне утворення та неефективний інструмент. Саме її існування не дає жодної гарантії успіху, проте участь у коаліції забирає багато часу та може відволікати від основної роботи організацій.

Спільні зусилля – це і спільна відповідальність, тож це може нести репутаційні ризики. З іншого боку, в разі успіху доведеться ділити власні досягнення з іншими членами коаліції, які доклалися менше.

Буває й так, що розподіл ресурсів серед учасників коаліції може бути нерівномірним, а прийняття ключових рішень можуть монополізувати найсильніші гравці. Та щоб уникнути викликів у процесі співпраці, коаліціям треба домовлятися про чіткі правила співпраці заздалегідь. А також – до певної міри інституціоналізуватися, зокрема виробити внутрішні політики та підтримувати постійний діалог між своїми учасниками.

Які саме організації отримують найбільше користі від мережування та коаліціонування?

Часто буває, що потужні національні організації є лідерами в своїх темах і самостійно вдало рухаються до поставлених цілей. Тож вони неохоче приєднуються до коаліцій. На їх думку, це може розпорошити сили та ресурси, а також відволікає від власних стратегічних завдань.

Тим не менш, ми спостерігаємо, що навіть такі організації не ізолюють себе від партнерів по сектору. Вони беруть участь у заходах один одного та співпрацюють у інших форматах: подаються на спільні проекти або консультують і передають свій досвід регіональним колегам. Це і є у певній мірі мережуванням та перебуванням на спільній орбіті, що приносить взаємну користь і обмін досвідом.

Щодо створення коаліцій, то організації національного рівня більш схильні до об’єднання з іншими, коли потрібно вплинути на центральну владу і політиків, проадвокатувати зміни до законодавства, сприяти просуванню реформ або впливати на політичні сили і їхні програми напередодні виборів.

У свою чергу, для організацій локального рівня і низових ініціатив мережування і створення коаліцій – хороших спосіб долучитися до ширшого контексту, увійти в кампанії регіонального або національного масштабу, отримати нові навички, компетенції та дізнатися про успішні практики колег.

Коли ж локальні неурядові організації працюють спільно у коаліції над проблемами громади, то у такий спосіб вони «посилюють свій голос» та збільшують свій вплив. Медіа, та власне і самі громадяни, краще помічають такі ініціативи, які «єдиним фронтом» висувають вимоги владі.

Які успішні кейси мереж і коаліцій ви можете назвати?

Питання в тому, чим і як вимірювати успіх мереж і коаліцій. Інколи успіхом уже є те, що багатьом організаціям вдалося знайти спільну мову і об’єднатися. І, навпаки: відсутність негайних змін у законодавстві не означає, що коаліції погано адвокатують питання. Скоріше за все, влада просто погано дослухається до громадськості.

Існують теми, які мобілізують та об’єднують дуже багатьох, адже стосуються нагальних і зрозумілих проблем. Це, наприклад, Коаліція на захист громадянського суспільства (зокрема ініціатива «Хто замовив Катю Гандзюк?»), коаліції екологічних організацій («Досить труїти Кривий Ріг», «Я хочу дихати!», коаліція «За 100% чистої енергії в Україні», «#я_за_сміттєву_реформу»).

Також позитивним трендом останніх 2 років є успішне об’єднання організацій у коаліції, які напередодні виборів закликають політиків у своїх програмах та діях відображати запити від суспільства (Антикорупційний порядок денний для кандидатів у Президенти України (2019), Порядок денний встановлення справедивості (вимоги до політичних партій, які балотувалися до Верховної Ради на виборах 2019 року), Ecoagenda-2019, ЕКО-чеклист кандидатів та кандидаток на місцевих виборах 2020 року).

Серед успішних кейсів своє заслужене місце займає Реанімаційний пакет реформ (РПР),  який в березні 2014 року об’єднав десятки організацій всієї країни і з того часу виступає потужним перемовником у питанні просування реформ в Україні.

За прикладом РПР у 2017-2019 роках стали створюватися локальні коаліції заради реформ у окремих містах і обласних центрах. За короткий час, низка таких коаліцій (у Тернополі, Рівному, Харкові, Сумах, Чугуєві і Кропивницькому) довела, що вони є платформою для широких суспільних дискусій. Їх результати справді важать для громади та втілюються в конкретні рішення міської влади.

Місцевим коаліціям вдалося мобілізувати тисячі громадян до участі в їхніх заходах, привернути високу увагу ЗМІ до своєї діяльності, а також досягти змін у питаннях прозорості і підзвітності влади, екології, боротьби з корупцією, інклюзії, політики національної пам’яті тощо. Лише за два роки цим коаліціям вдалося проадвокатувати як мінімум 34 нормативно-правові акти локального значення. Ці історії успіху можна прочитати на сайті регіональної співпраці РПР.

Що стосується мереж, то їхній успіх вимірюється здебільшого через впізнаваність, рівень згуртованості, злагоджену співпрацю, тривалість взаємовідносин, взаємне зростання і професіоналізацію. Прикладами таких мереж, які вже не перший рік провадять свою діяльність, є «100% життя» – Мережа ЛЖВ, Мережа хабів громадянського суспільства, Громадянська мережа «ОПОРА», Українська Кліматична Мережа тощо.

Чому важливо вимірювати спроможність мереж і коаліцій? Які існують підходи та методики їхнього посилення?

Учасники коаліцій сфокусовані передусім на результаті, тож інституційний розвиток може бути останнім, про що вони піклуються. Однак, якщо у коаліції є амбіція перерости у більш тривале та ефективніше об’єднання на кшталт платформи для діалогу громадських ініціатив, доводиться задумуватися і про організаційну спроможність, задоволеність членів, справедливий розподіл ресурсів і обов’язків, якість внутрішньої комунікації та координації.

Тут рецепт доволі простий. Це схоже на те, як ми ідемо до лікаря, слухаємо неприємний діагноз та потім виконуємо рекомендації, щоб відновити здоров’я або запобігти хворобі. Незаангажована оцінка внутрішніх і зовнішніх показників роботи мереж і коаліцій дозволяє проаналізувати, наскільки вони успішні та чого їм бракує для ще кращих результатів.

В Україні бракує власних комплексних підходів до оцінки роботи та посилення мереж і коаліцій, а розроблені в за кордоном методики не можуть вдало працювати без адаптації до українського контексту. Наприклад, структури мереж є більш-менш універсальними і не залежать від контексту країни. Проте українські коаліції – унікальні. Вони різноманітні за організацією, цілями і методами. Хоча вони найчастіше є неформальними об’єднаннями, але часто мають амбіції до тривалої діяльності, масштабування і зростання.

У Програмі «Долучайся!» ми спробували сформувати методику, яка б увібрала в себе найкращі світові напрацювання, але й була максимально наближена до реалій, в яких працюють українські коаліції. У результаті, ми розробили двомодульний тренінг для оцінки спроможності та посилення коаліцій. Пілотні оцінки пройшли сім локальних, створених за форматом РПР коаліцій у 2018-2019 рр.

Більш детально про наш підхід до розуміння критеріїв успіху коаліцій та нашого досвіду у їхньому вимірюванні – у наступному матеріалі, що вийде незабаром на сайті “Долучайся!”

Generated by Fontastic.me