Голос громадянського суспільства України – Віта Думанська

Що для Вас означає демократія?

Для мене демократія – це рівні можливості долучатися до політичного процесу: як обирати, так і бути обраним. Демократія – це й набір цінностей: свобода слова, неприпустимість цензури, свобода мирних зібрань і можливість висловити протест. Тобто це широкий спектр інструментів та можливостей, які мають громадяни.

Що в першу чергу формує свідоме демократичне суспільство?

Це тривалий процес. І є події, злами, котрі можуть його форсувати. Насамперед, це кристалізація цінностей – не декларативні речі, а те, що суспільство проживає на практиці, виборює, іноді ціною людського життя. Такою історією була Революція Гідності.

Дехто не сприймає цінностей через їхнє пафосне формулювання, наче це щось ефемерне. А як на мене, демократія формує ті цінності, принципи, які ми пережили й чию ціну знаємо. Ціну свободи ти розумієш тільки в боротьбі. Ціну свободи слова усвідомлюєш лише тоді, коли тобі затуляють рота.

Хто формує цінності демократичного суспільства?

З одного боку, мені здається, вони починають формуватися з дитинства, у родині, у дитсадку та школі. ЗМІ й громадські організації можуть допомогти переосмислити цінності та поглибити їх.

Слід ураховувати те, що цінності можуть змінюватися. Наприклад, до Революції Гідності ми знали, що свобода – це важливо, проте опісля ми зрозуміли, що ж таке власне свобода. Саме в такі переломні моменти викристалізовуються національні цінності. Немає гарантії, що незабаром не стануться якісь суспільні зміни й наше ціннісне поле не зміниться.

Як Ви оцінюєте теперішній рівень обізнаності громадян щодо своїх прав і свобод?

Мені здається, що протягом останніх 5 років така обізнаність зростала. Після Революції Гідності з’явилося розуміння, що ти маєш бути долучений до процесів. Чимало людей активно взялися за волонтерську роботу, хтось почав долучатися до політики.

Але коли зменшується довіра до влади, знижується й рівень залученості. І мені прикро, що на тлі такої хвилі піднесення зараз маємо глибокий спад. Це відбувається не тому, що люди не хочуть знати про свої права й обов’язки, а через несправджені очікування, відчуття зради та втрату довіри. Прийдешні місцеві вибори – чудова нагода для людей, котрі прагнуть змінювати свої громади та міста, потрапити до влади. Прийти та змінювати. Але навіть люди з мого оточення, які могли б це робити, не бажають іти в політику.

Як змінився стан громадянського суспільства за минулий рік?

Громадський сектор зріс у професійній експертизі, набуто багато досвіду. Наступним етапом стане зростання регіональних громадських організацій, котрі мають узяти лідерство з розбудови демократичних цінностей та процесів. І це зростання відбувається навіть попри те, що ГО намагаються дискредитувати й затаврувати як “грантожерів”.

Які події в житті громадського сектора стали найяскравішими за цей рік?

Майже весь цей рік ми живемо в умовах карантину, і важливі заходи та події або скасовуються, або переносяться онлайн. А це зовсім не та атмосфера, не та дискусія. Наприклад, планувалася антикорупційна конференція в Чорнобилі, яка мала стати потужним дискусійним майданчиком, проте через пандемію її скасували. Обговорення Виборчого кодексу у зв’язку з карантинними обмеженнями фактично відбувалося в закритому форматі. Деякі яскраві моменти затьмарені викликами, спричиненими COVID-19.

Зміни в перебудові внутрішніх процесів – це, звісно, успіх, і я б не хотіла його применшувати. Але треба розуміти, для чого ми все це робимо. Не тільки для того, щоб у нас були класні процеси, а й для того, аби впливати на людей.

Чого Ви та Ваша команда навчилися протягом останнього року?

По-перше, ми навчилися не боятися викликів і сприймати все, що відбувається, з холодним розумом і серцем. Були певні організаційні труднощі, але ми їх подолали. Є судовий позов від екснардепки – ми підготували відповіді та йдемо до суду. Це стресостійкість, яка є важливою під час виборів.

По-друге, виникла ідея ділитися досвідом і масштабувати його за межами України. Наразі ми шукаємо варіанти, як це зробити. Зокрема, тема набула більшої актуальності після подій у Білорусі.

По-третє, тішуся, що в ЧЕСНО команда є безумовною цінністю. Ми підтримуємо членів команди як у будь-яких складних особистих обставинах, так і в професійному зростанні.

За цей період ми також стали експертами із сучасного музейного мистецтва (сміється). Відкрили виставки “Музей виборчого трешу” у 8 містах України. Повірте, це ще той челендж. Приїжджаєш до міста, де в тебе є два дні, кілька коробок з експонатами, дві-три людини з команди та великий хол Суспільного, і ти з усього цього маєш зробити виставку. Ти стаєш дизайнером, монтажником, ким завгодно, а потім отримуєш круту експозицію, яка розповідає історію агітації, показує найганебніші приклади підкупу виборців, і, зрештою, стаєш екскурсоводом та оповідаєш про всі ці експонати. Це дуже драйвить.

Які основні загрози демократії Ви бачите сьогодні? Як з ними боротися?

В інституті президентства змінюються персоналії, але проблеми залишаються тими самими. Офіс Президента фактично функціонує як тіньовий Кабмін та дороговказ для парламенту: чітких меж повноважень немає, рішення ухвалюють на Банковій. І тут питання, як зробити гілки влади більш суб’єктними, а потім досягти балансу між ними. Трапилася халепа у Верховній Раді – президент затикає цю дірку та намагається щось зробити, аби показати, що нібито впливає на ситуацію; проблема в уряді – бере питання “під особистий контроль”. А механізми працювати так не повинні. Саме в цьому я і вбачаю загрозу демократії.

Якщо дивитися ширше, існують загрози національній безпеці, триває війна. Зараз зі ЗМІ отримуємо інформацію, що в нас усе добре, бойові дії призупинено. Не відомо, чи це реальний прогрес у розв’язанні ситуації, чи правляча партія використовує це як інструмент поліпшення свого іміджу та підвищення рейтингів перед місцевими виборами.

Мене непокоїть послаблення наших позицій у зовнішній політиці. Ми вчасно не відреагували на ситуацію в Білорусі. Ми не висловили своєї позиції та підтримки, навіть не визнали, що Лукашенко – самопроголошений президент. Це один з моментів, який показує слабкість на зовнішньополітичному фронті. А зовнішня політика та війна безпосередньо впливають на демократичні процеси в нашій країні.

Які виклики ще потрібно подолати для побудови активного громадянського суспільства?

Не всі українці мають чітке розуміння, для чого існують громадські організації, що вони роблять, як впливають на їхнє життя. По-перше, роль громадських організацій часто плутають з роллю політичних партій або благодійних фондів. Не так багато людей залучені до діяльності ГО. Коли ти береш участь у роботі громадської організації, добре знаєш, що вона робить, пройшов з нею певний складний період або розв’язав проблему громади, тоді ти ставишся до ГО інакше й розглядаєш її як інструмент допомоги суспільству.

Громадські організації нерідко працюють у своїй “бульбашці”, не залучаючи широкої аудиторії. Ураховуючи ситуацію з медіа, більшість із яких належить олігархам, комунікувати з великою аудиторією доволі складно. Навіть соціальні мережі потребують дедалі більше ресурсів для просування. Тому громадянському суспільству необхідно більше єдності та партнерства, більше поваги до інших позицій – і бажано, щоб фасилітатором для цього не ставали кризи.

Тому тут постає виклик: припинити змагатися за просту аудиторію й виходити на зовсім інший, новий рівень. Це можна зробити, наприклад, через телебачення, тому що телебачення, хай що там кажуть, – це той ресурс, який здатен впливати на думки людей та їхнє ставлення до певних подій. Громадські організації через те, що це дорогий ресурс, котрий передбачає співпрацю з певною олігархічною групою, там не присутні. Тому вони працюють переважно офлайн і залучають  відносно просунуту аудиторію. А її теж потрібно розширювати. Як? Це кожен сам для себе має шукати способи: чи офлайн, чи телебачення, чи партнерство з радіо. Громадським організаціям слід не конкурувати за одну й ту саму аудиторію, а намагатися її розширити, аби впливати на більшу частину суспільства.

Які, на Вашу думку, критерії оцінювання рівня демократичності суспільства?

На початку року вирішили працювати над тим, аби зробити демократію в країні не електоральною, а учасницькою. У нас демократія в традиційному розумінні живе “від виборів до виборів”. Перед виборами політики розкидаються гаслами на білбордах, промивають мізки через телеканали й інші ЗМІ, щоб ми так чи інакше зробили вибір. За пів року – рік ми розчаровуємось у своєму виборі й далі не долучаємося до того, що відбувається в країні, у громадах, а живемо в очікуванні нових виборів. Або стаємо аполітичними та реагуємо на певні медійні скандали. Тому ми б хотіли працювати над тим, аби люди брали участь у політичних процесах у своїх містах, щоб у нас нарешті повноцінно запрацювала демократія. Після виборів громадяни повинні контролювати тих, хто отримав владу, і дотримання ними політичних обіцянок.

Ми б хотіли пояснити людям, чому вони мають контролювати владу, як можуть це робити, і донести до них, що політичні процеси – це не лише робота депутатів у Київській чи іншій раді, а це й наша з вами робота. Тому для мене успішним стане перехід від електоральної демократії до учасницької.

Як плануєте святкувати День демократії?

Цього дня разом з Ігорем Фещенком проводимо тренінг для журналістів щодо того, як використовувати інструменти Руху ЧЕСНО на виборах. Розповімо, як аналізувати виборчі списки, як пояснити виборцям зміни в правилах, як визначати, хто фінансує кампанію. Тому День демократії ми святкуватимемо в дії!

Generated by Fontastic.me