Голос громадянського суспільства України – Світлана Колодій

Що для Вас є демократія?

У практичному вимірі для мене демократія – це можливість кожної людини впливати на вироблення спільних рішень. Демократія можлива лише для спільнот.

Що в першу чергу формує свідоме демократичне суспільство?

Я думаю, що перше, що воно формує – це правила, за якими суспільство домовляється жити, працювати та розвиватися.

Як Ви оцінюєте теперішній рівень обізнаності громадян щодо своїх прав та свобод?

Я думаю, що в нашій країні люди знають мало про свої права і свободи. Такі висновки я роблю на основі останніх кількох років роботи з різними цільовими аудиторіями. Але навіть ті прогресивні молоді люди, які беруть активну участь в житті свого університету або громади, подекуди не знають усіх правил та свобод. Особисто мені здається, що ця тема представляє собою великий простір для постійного розвитку. За останні 5 років завдяки різним інформаційним кампаніям та ініціативам ми стали набагато більш компетентними у цій темі, тому я думаю, що ми рухаємося у правильному напрямку.

Іноді ми не знаємо своїх прав, тому що не можемо їх реалізувати. Для українців точкою реалізації своїх прав є державні інституції, але часом вони налаштовані до людей досить вороже. Наведу приклад: працюючи як ФОП, одного разу я невірно перерахувала податки. І згідно з Податковим кодексом України я маю право повернути ці гроші. Коли я звернулася до податкової, мені знадобилося майже півроку комунікації та написання скарги на урядову гарячу лінію, щоб відстояти своє право на повернення коштів. Отже, можливо, ми не знаємо усіх свої прав та свобод, оскільки ми не маємо можливості їх повністю реалізувати.

Як змінився стан громадянського суспільства за минулий рік?

Цей рік я можу розділити на дві частини. У вересні минулого року ми як громадська організація працювали з Міністерством культури, молоді та спорту в рамках розробки Програми мобільності молоді. І на той момент наша програма GOxChange вийшла на новий рівень. Для мене це, власне, і було ознакою демократії: громадська ініціатива разом із державою робить великі проекти!

До лютого цього року, мені здавалося, що ми йдемо вгору і все було чудово. І коли в лютому-березні діючий Президент відправив у відставку Кабінет Міністрів, для мене це стало ознакою якраз не демократії, а якоїсь нездорової історії. З відставкою Міністра Бородянського Міністерство культури, молоді та спорту знову було розділено на два Міністерства – культури і окремо молоді та спорту, також було ліквідоване Державне агентство розвитку молоді та громадянського суспільства, яке мало впроваджувати Програму мобільності. А фінальну крапку в програмі поставив COVID-19 – програма потрапила під секвестр бюджету.

Якщо в період першої половини року ми вірили, що ми як громадянське суспільство можемо реалізовувати свої права разом з державою, то після цих подій, коли ці рішення були непрозорі (чому повністю скасована програма мобільності, знижені видатки на освіту, науку і культуру задля наповнення Фонду боротьби з COVID-19, а по факту ми бачимо використання коштів на будівництво доріг), то в мене сталося відчуття, що це суттєво вплинуло на рівень взаємодії і на можливості громадянського суспільства.

Ну і, власне, всесвітня історія із пандемією та карантином показала, що не завжди рішення, які приймаються на рівні держави, є демократичними. Наприклад, той самий карантин та заборона людям відвідувати парки та сквери лише через те, що головний санітарний лікар зважав це необхідним психологічним тиском – це теж свідчить зовсім не про демократію та піклування про людей, а про якісь авторитарні рішення, які не викликають чогось хорошого.

Як Ви оцінюєте, скільки часу потрібно для відновлення того стану взаємодії держави із громадським суспільством, яке було рік назад?

Наразі нова команда Міністерства молоді та спорту не може активно діяти в рамках нашого законодавства, тому що для того, щоб втілювати якість проекти, їм потрібно мати фінансування від держави. Майже все фінансування пішло у Фонд боротьби з COVID-19, і тому навіть якщо б вони хотіли піти назустріч і реалізувати якісь програми, зараз вони не мають фінансування для цього. І тому ця можливість переноситься на наступний рік: в кінці року ми можемо підготувати якийсь спільний проект, закласти його в бюджет та реалізовувати наступного року.

Другий момент – зараз починається активна передвиборча компанія до місцевих виборів, які відбудуться в кінці жовтня, і по суті вся увага прикута до цього. Загалом через те, що ми маємо чудову реформу децентрализації і більшість влади буде вже зосереджена на місцях, від місцевих виборів залежить багато того, яким чином ми будемо бачити прояви демократії не тільки на державному рівні, а у містах і селах. Тому я думаю, по-перше, якщо буде велика явка на місцевих виборах, це буде гарний прояв демократії та розвитку громадянського суспільства, і по-друге, якщо наші громадяни зроблять свідомий вибір, ми зможемо побачити серед мерів міст, депутатів та депутаток представників суспільства, які будуть працювати саме на розвиток. Такі зміни теж дадуть поштовх для початку нових проектів та низових ініціатив на рівні громад і позитивно вплинуть на розвиток і суспільства, і демократії, і держави в цілому.

Чому Ви та Ваша команда навчилися протягом останнього року? Які події у житті громадського сектору стали найяскравішими за цей рік?

Я думаю, що найбільше за все ми навчилися адаптовуватись, тому що для нас це був дуже непростий рік. З вересня по березень ми дуже багато часу приділяли роботі у кооперації із міністерствами держави над розробкою програми мобільності. Це змінилося в один день, коли уся наша робота зупинилася. Це був досить великий удар, оскільки ми вже дійшли до визначення дати запуску програми. Але ми навчилися приймати реальність.

До того ж коли почалася пандемія, ми були змушені призупинити один з наших найбільших проектів – GoCamp, де ми запрошуємо іноземних волонтерів зі всього світу для роботи в українських школах по всій країні. Це мав бути п’ятий ювілейний рік нашої роботи, і ми відібрали вже 500 шкіл та 500 волонтерів. Ми навчилися реагувати на те, що відбувається, і переформатовувати нашу діяльність. Тепер ми робимо GoCamp табори онлайн.

Під час карантину наша команда знайшла ресурс об’єднати кілька проектів в один. Наприклад, ми працюємо в рамках співпраці з командою Долучайся! і робимо проект ВліпиЗаСебе. В рамках цього проекту було відзнято декілька навчальних відео про те, як працює держава і що таке місцеві вибори. І власне, коли прийшов карантин, ми на основі цих відео зробили програми для дистанційних уроків для школярів. Ми почали знаходити ресурси всередині організації, щоб показувати більший ефект. Ну і, звичайно, переформатували оффлайн-кємпи на онлайн, зрозуміли, як працює Zoom та усі інші платформи. Це стало дійсно великим ростом для команди.

Які головні загрози демократії Ви бачите сьогодні? Як з ними боротися?

Мені здається, головна загроза – це відсутність судової реформи, і власне, це дає нам неможливість відстоювати демократичні цінності. Все негативне, що стається сьогодні, спирається у відсутність нормально працюючої судової системи. Поки не буде незалежних суддів, які будуть приймати рішення прозоро та ефективно, ми не зможемо боротися з корупцією та протизаконними діями.

Які цінності демократичного суспільства є найважливішими на даному етапі розвитку України?

Мені здається, що для того, щоб сповна працювала демократія в суспільстві, люди мають відчувати себе безпечно. Цей безпековий фактор є основою. Тобто, якщо мені безпечно вийти на вулицю і зробити акцію проти того, що мене не влаштовує, і при цьому я не буду побита поліцією і мене незаконно не заарештують; якщо я буду розуміти, що якщо проти мене чинять протиправні дії, я викликаю поліцію і вона мене захищатиме, тоді демократія може розвиватися. Тобто найбільш важливим та актуальним є забезпечення цієї безпекової частини. Коли люди відчуватимуть себе безпечно і захищено, вони зможуть іти далі у розвитку своїх прав та свобод. Це залежить в більшості від того, наскільки держава може забезпечити захищеність населення.

З іншого боку, для будь-якої спільноти є нормальним мати частину більш пасивних людей. Але при цьому інша частина активних громадян має використовувати усі доступні інструменти: ходити на вибори; балотуватися до місцевих органів влади; якщо це можливо, говорити системі, що вона працює погано – подавати скарги. Якщо, наприклад, вас не пускають до реанімації, ви можете написати скаргу до НСЗУ та відстояти своє право бути з рідними.

Чи пов’язана освіта людей із безпекою?

Звичайно, освіта пов’язана із безпекою напряму. Ми багато працюємо зі школярами і вчителями. Сьогодні в Україні близько 430 тисяч вчителів різних предметів. І ми працюємо із тисячею вчителів. І ми розуміємо, який рівень підготовки та які можливості вчителів, людей, які навчають наших дітей. Якщо, наприклад, ми говоримо про ЛГБТ-прайди, більшість вчителів самі не розуміють цього, і тому вони не можуть пояснювати дітям, що це нормально.

Коли ми робили один зі студентських обмінів, то в більшості міст ми відвідували різні хаби, інституції, організації. В перший день нашої обмінної програми в Харкові відбувався ХарківПрайд. Частина студентів відвідали прайд, але дехто був налаштований до нього досить вороже. Тоді наша команда вирішила провести дискусію в Прайд-хабі для того, щоб студенти змогли поставити усі питання щодо цілей та значення ЛГБТ-прайдів. Для більшості молодих людей це був перший досвід такої безпечної дискусії. На мій погляд, саме такої освіти українцям наразі і не вистачає, оскільки формальна освіта більшості таких питань не стосується, і не створює безпечний простір для дискусійних питань.

Як плануєте святкувати День демократії?

В мене зараз всі наші робочі думки пов’язані із кампанією до місцевих виборів ВліпиЗаСебе. Можливо, ми влаштуємо якийсь захід в рамках нашої інформаційної компанії. Напевно я не дуже люблю щось святкувати, мені більше хочеться, щоб в Україні дійсно була демократія та демократичне суспільство.

Generated by Fontastic.me