Президент Південної Кореї: хто керує країною у 2026 році, історія посади та сучасні виклики

Станом на серпень 2026 року президентом Республіки Корея є Лі Че Мьон (Lee Jae-myung). Він обійняв посаду 4 червня 2025 року після перемоги на позачергових виборах, викликаних імпічментом і усуненням попередника Юн Сок Йоля. Лі представляє Демократичну партію Кореї і став 14-м президентом країни. Його п’ятирічний термін триває до 2030 року без права на переобрання.

Президент Південної Кореї — це глава держави, голова виконавчої влади та верховний головнокомандувач збройних сил. Він обирається прямим голосуванням на один п’ятирічний термін. Саме ця посада визначає зовнішню політику, безпеку, економічний курс і ключові внутрішні реформи країни, яка залишається одним із провідних технологічних і військових центрів Азії.

Після бурхливих подій 2024–2025 років, коли воєнний стан і політична криза поставили під загрозу демократичні інститути, роль президента знову стала центральною для стабільності всієї країни. Сьогоднішня адміністрація працює в умовах високих очікувань щодо економічного зростання, відносин із Північною Кореєю та альянсу зі США.

Роль і повноваження президента Республіки Корея

Президент Південної Кореї поєднує функції глави держави і глави уряду. Згідно з Конституцією 1987 року, він представляє країну на міжнародній арені, укладає договори, призначає прем’єр-міністра (за згодою Національних зборів), міністрів і ключових чиновників. Як верховний головнокомандувач він керує збройними силами і може оголошувати війну або вводити надзвичайний стан.

Одне з найсильніших повноважень — право вето на закони, яке може бути подолане лише двома третинами голосів парламенту. Президент також має право помилування, видає укази і може виносити важливі питання на національний референдум. Водночас Конституція чітко обмежує термін: один п’ятирічний період без можливості переобрання. Це правило запровадили після десятиліть авторитарного правління, щоб запобігти концентрації влади.

На практиці сила президента значною мірою залежить від підтримки в Національних зборах. Якщо партія президента має більшість, він може швидко проводити реформи. Якщо ні — доводиться шукати компроміси. У 2026 році Демократична партія контролює парламент, що дає Лі Че Мьону відносну свободу дій, але місцеві вибори червня 2026 року вже показали, що електорат уважно стежить за результатами.

Типова помилка багатьох спостерігачів — вважати південнокорейського президента «всесильним». Насправді система стримувань і противаг працює жорстко: Конституційний суд, парламент і незалежні ЗМІ неодноразово зупиняли надмірні амбіції. Події 2024–2025 років стали яскравим підтвердженням цього. Президент може оголосити воєнний стан, але парламент здатний його скасувати протягом кількох годин, як це і сталося.

У 2026 році дискусія про можливу зміну Конституції знову набирає обертів. Багато політиків пропонують перейти до системи двох чотирирічних термінів. Однак чинний президент не зможе скористатися такими змінами — Конституція прямо забороняє поширювати нові правила на того, хто їх пропонує.

Історія президентства: від авторитаризму до демократії

Посада президента з’явилася разом із проголошенням Республіки Корея 15 серпня 1948 року. Першим президентом став Лі Син Ман. Його правління закінчилося масовими протестами 1960 року. Після короткого демократичного періоду владу захопив військовий переворот 1961 року. Парк Чон Хі правив майже 18 років, створивши економічне диво, але ціною жорсткої диктатури.

Після вбивства Парка у 1979 році країна пережила ще один військовий режим Чон Ду Хвана. Лише у 1987 році масові демократичні виступи змусили владу провести прямі вибори. З того часу президентів обирають народним голосуванням, а термін обмежений п’ятьма роками. Ця модель працювала відносно стабільно до 2016–2017 років, коли імпічмент Пак Кин Хе став першим успішним зняттям обраного президента.

Другий успішний імпічмент стався вже у 2025 році. Юн Сок Йоль, обраний у 2022 році, оголосив воєнний стан 3 грудня 2024 року. Парламент скасував його протягом кількох годин, а 4 квітня 2025 року Конституційний суд остаточно усунув Юна з посади. Позачергові вибори 3 червня 2025 року привели до влади Лі Че Мьона.

Ця історія показує важливу рису південнокорейської демократії: інститути виявилися сильнішими за окремих політиків. Навіть у критичний момент 2024 року солдати не виконали наказ блокувати парламент до кінця, а судді Конституційного суду діяли незалежно. Для порівняння: у багатьох країнах Азії подібні кризи закінчувалися повною зміною політичної системи.

Лі Че Мьон: шлях від фабричного робітника до президента

Лі Че Мьон народився 8 грудня 1963 року (за документами — 1964) у бідній родині в Андоні, провінція Північна Кьонсан. Він був п’ятим із семи дітей. Через борги батька сім’я переїхала до Соннама, де Лі з 13 років працював на фабриках. Один із нещасних випадків на виробництві назавжди пошкодив йому ліву руку, через що його звільнили від військової служби.

Незважаючи на відсутність середньої освіти, Лі самостійно здав екзамени на атестат зрілості, вступив до юридичного факультету Університету Чун-Анг на стипендію і 1986 року склав державний юридичний іспит. Він став адвокатом з прав людини в Соннамі, захищаючи робітників і борючись із місцевою корупцією.

Політичну кар’єру Лі розпочав у 2005 році. У 2010 і 2014 роках його обирали мером Соннама. Саме там він запровадив безкоштовну шкільну форму, післяпологову допомогу і експериментальні виплати молоді. У 2018–2021 роках він був губернатором провінції Кьонгі — найнаселенішої в країні. У 2022 році Лі програв Юн Сок Йолю з мінімальною різницею 0,7 %. У 2025 році, після політичної кризи, він здобув переконливу перемогу з 49,42 % голосів.

За моїм досвідом спостереження за азійською політикою, історія Лі — один із найяскравіших прикладів соціальної мобільності в сучасній Східній Азії. Людина, яка в 13 років стояла біля преса на фабриці рукавичок, через сорок років керує країною з найбільшою в регіоні часткою високотехнологічного експорту. Це створює йому сильну емоційну підтримку серед молоді та жителів провінцій, але водночас викликає підозри у традиційних еліт Сеула.

Криза 2024–2025 років і зміна влади

3 грудня 2024 року о 22:00 президент Юн Сок Йоль раптово оголосив надзвичайний воєнний стан. Він заявив про «антидержавні сили» і «пропівнічнокорейські елементи» в парламенті. Солдати спробували блокувати Національні збори, але депутати, у тому числі з правлячої тоді партії, прорвалися всередину і 190 голосами проти 0 скасували указ. Воєнний стан проіснував лише кілька годин.

14 грудня 2024 року парламент імпічував Юна. Конституційний суд 4 квітня 2025 року одноголосно підтвердив імпічмент. Позачергові вибори відбулися 3 червня. Лі Че Мьон переміг кандидата від консерваторів Кім Мун Су. Явка сягнула майже 80 %.

У лютому 2026 року суд засудив Юна до довічного ув’язнення за організацію заколоту. У липні Верховний суд підтвердив ще один вирок — сім років за перешкоджання правосуддю. Ці рішення стали важливим сигналом: навіть колишній президент не стоїть над законом.

Криза виявила і слабкі місця. Опозиція звинувачувала Лі у використанні судової системи для політичної розправи. Прихильники Юна досі вважають імпічмент «переворотом». У нашій практиці аналізу подібних конфліктів видно, що суспільство залишається глибоко поляризованим. Місцеві вибори 2026 року, де консерватори несподівано зберегли мерію Сеула, підтвердили, що політична маятник може знову хитнутися.

Внутрішня політика адміністрації Лі Че Мьона

Після приходу до влади Лі оголосив чотири головні цілі: перетворення Кореї на «надпотужну промислову державу», посилення дипломатії та безпеки, створення суспільства, де дотримуються правил, і захист життя громадян. Особливий акцент зроблено на штучному інтелекті. У 2026 році уряд запустив державну компанію K-AGI і суттєво збільшив фінансування ШІ-проєктів.

Економічна політика поєднує підтримку великих корпорацій (Samsung, Hyundai, SK) із соціальними програмами. Уряд створив Національний фонд зростання обсягом сотні трильйонів вон для інвестицій у стратегічні галузі. Водночас ухвалено так званий «Жовтий конверт» — закон, що розширив права профспілок.

Один із практичних нюансів — балансування між зростанням і боргом. У 2026 році додатковий бюджет у 26 трильйонів вон був спрямований на компенсацію високих цін на енергію через конфлікт на Близькому Сході. Президент особисто наголошував, що соціальний захист має посилюватися саме в кризові моменти.

Типова помилка аналітиків — очікувати швидкого «лівого розвороту». Лі демонструє прагматизм: він готовий брати ефективні ідеї навіть у консервативних попередників. Водночас його команда стикається з традиційною проблемою корейської політики — фракційністю всередині власної партії. Боротьба за керівництво Демократичною партією у серпні 2026 року вже вплинула на кадровий склад уряду.

Зовнішня політика та безпека у 2026 році

Лі Че Мьон проголосив «прагматичну дипломатію національних інтересів». Основні напрями — зміцнення альянсу зі США, покращення відносин із Японією і Китаєм, а також новий підхід до Північної Кореї. Адміністрація відмовилася від жорсткої формули «спочатку денуклеаризація» і запропонувала триетапний план: заморожування, скорочення, повна денуклеаризація.

Важливим досягненням стало просування питання про ядерні підводні човни та прискорення передачі оперативного контролю (OPCON) від США. Оборонний бюджет збільшено, а ціль — довести його до 3,5 % ВВП до 2035 року. Корея активно розвиває експорт зброї і прагне увійти до топ-4 світових постачальників.

Відносини з Північною Кореєю залишаються напруженими. Лі заявляє про готовність відновити політику примирення попередніх ліберальних адміністрацій, але визнає, що ворожість Пхеньяна не зникне за рік-два. У липні 2026 року він навіть обговорював можливий візит Папи Римського до Північної Кореї.

Практичний виклик 2026 року — торговельні суперечки з адміністрацією Трампа. Південна Корея погодилася на значні інвестиції в США, щоб зберегти безпековий альянс. Це класичний приклад того, як економіка і безпека в корейській політиці нерозривно пов’язані.

Виклики та перспективи до 2030 року

Головні виклики адміністрації Лі — старіння населення, низька народжуваність, високі ціни на житло в столичному регіоні та залежність від експорту. Уряд намагається перерозподілити промисловість у регіони і розвивати «мегапроєкти» спільного зростання. Однак концентрація в Сеулі залишається критичною.

Політично небезпечною залишається поляризація. Консервативна опозиція, хоч і ослаблена, уже показала здатність мобілізуватися на місцевих виборах. Судові процеси над Юном і його оточенням можуть стати джерелом постійної напруги.

Дискусія про зміну Конституції набирає сили. Багато хто вважає, що однотермінова система змушує президентів працювати «на швидкий результат» і не дозволяє довгострокового планування. Однак будь-які зміни вимагатимуть широкого консенсусу і референдуму.

Президент Південної Кореї у 2026 році — це вже не просто формальна посада. Після кризи 2024–2025 років вона знову стала символом здатності демократії захищати себе. Лі Че Мьон отримав мандат на стабілізацію і економічний ривок. Чи зможе він використати цей шанс повною мірою — покажуть наступні роки. Країна, яка пройшла шлях від війни і диктатури до технологічного лідерства, знову стоїть на важливому перехресті.